Розділ 6 Страшні історії

— Звичайно, я мовчатиму як риба.

— Отже, тепер ти вважаєш, що ми — купка забобонних дикунів, чи як? — запитав Джейкоб жартівливим тоном, але не без стурбованості. Я досі дивилася на воду.

Я повернулася й усміхнулася йому як могла природно.

— Ні, хоча відтепер я знатиму, що ніхто краще за квілеутів не розповідає страшні історії. У мене досі гусяча шкіра, бачиш? — простягнула я руку.

— Клас! — усміхнувся він.

Раптом шурхіт камінців, що вкривали пляж, попередив про чиєсь наближення. Наші голови одночасно сіпнулися і піднялися. Це були Майк із Джесикою, котрі чимчикували до нас на відстані півсотні метрів.

— Ось ти де, Белло! — полегшено вигукнув Майк, махаючи мені рукою.

— Це твій хлопець? — поцікавився Джейкоб, якого насторожили ревниві нотки у Майковому голосі. Я сама здивувалася, як сильно це помітно збоку.

— Звісно, ні, аж ніяк, — прошепотіла я, надзвичайно вдячна Джейкобові, через що мені хотілося, аби він почувався щасливим. Я підморгнула йому, завбачливо відвернувшись, щоб цього не зауважив Майк. Він вищирився, підбадьорений дурнуватим кокетством.

— Тож коли я отримаю водійські права… — почав він.

— Ти обов’язково заїдеш до мене у Форкс. Ми весело потусуємося, — кажучи це, я почувалася винною, розуміючи, що використала хлопця. Але Джейкоб справді викликав у мене симпатію. З нього вийшов би хороший товариш.

Майк підійшов до нас, Джесика зупинилася на кілька кроків позаду. Я помітила, як він оцінююче розглядає Джейкоба і задоволено відзначає про себе, що той замалий іще, аби зацікавити мене.

— Де ти поділася? — запитав він, хоча відповідь, власне, була просто перед носом.

— Джейкоб розповів мені кілька місцевих переказів, — охоче похвалилась я. — Напрочуд цікавих.

Я тепло посміхнулася Джейкобу, той вишкірився у відповідь.

— Гаразд, — Майк замовк на хвильку, проводячи переоцінку ситуації в контексті наших із Джейком панібратських взаємин. — Час додому. Схоже, скоро піде дощ.

Ми поглянули на насуплене небо. Незабаром справді почнеться дощ.

— Добре, — скочила я з місця. — Я вже йду.

— Приємно було знову зустрітися, — сказав Джейкоб. Я не сумнівалася, що він навмисне вирішив підкусити Майка.

— Атож. Наступного разу, коли Чарлі поїде навідати Біллі, я приїду з ним, — пообіцяла я.