Розділ 1 З першого погляду

Я й далі сиділа за партою, безпомічно дивлячись йому вслід. Підле створіння. Так не чесно! Я почала потихеньку збиратися з думками, намагаючись угамувати гнів, що переповнював мене, поки той не пролився сльозами. Не знаю чому, але мій гнів найчастіше виплюскується через сльозові протоки. Коли я розізлюся, починаю плакати. Принизлива тенденція.

— Ти — Ізабелла Свон? — почувся хлоп’ячий голос.

Мій погляд наштовхнувся на симпатичного хлопця з ляльковим личком і добряче загеленим світлим волоссям, що стирчало гостренькими шпичаками. Хлопець приязно усміхався і явно не думав, що від мене тхне.

— Белла, — всміхнулась я у відповідь.

— А я — Майк.

— Привіт, Майку!

— Допомога у навігації до наступного класу потрібна?

— Я зараз збираюся до спортзалу. Гадаю, знайти його не складно.

— І в мене там наступний урок, — Майк здавався приємно здивованим, хоча це було невелике диво у маленькій школі.

Ми разом попрямували до спортзалу. Майк виявився балакучим хлопцем, його рот майже не стулявся, що полегшувало розмову. До десятьох років він жив у Каліфорнії, тому уявляв, щó для мене значить відсутність сонця. З’ясувалося, що він відвідує мій англійський клас. Найприємніша людина за сьогоднішній день.

Коли ми заходили до спортзалу, Майк поцікавився:

— Слухай, ти що, вколола Едварда Каллена олівцем, чи як? Ніколи не помічав за ним такої поведінки.

Я зіщулилась. Отже, це помітили й інші. Вочевидь, Едвард Каллен не завжди так поводився. Я вирішила прикинутися дурепою.

— Це той хлопець, мій сусід на біології? — наївно запитала я.

— Так, — відповів Майк. — Збоку видавалося, наче у нього щось дуже болить, не інакше.

— Я не в курсі, — здвигнула я плечима. — Ми не розмовляли.

— Дивний він, — замість іти до роздягальні, Майк плентався за мною. — Якби мені пощастило сидіти поруч із тобою, я б не сидів мовчки.

Я посміхнулась йому, перш ніж розпрощатися на порозі дівчачої роздягальні. Дружньо налаштований і явно підбиває клинці. Та не здатний заспокоїти моє роздратування.

Викладач фізкультури, тренер Клеп, підшукав для мене форму, але не змусив вдягати її на сьогоднішнє заняття. Вдома фізичне виховання було лише два роки у середніх класах. Тут — обов’язковий предмет. Я знаю: Форкс — це моє персональне пекло на землі.

Я спостерігала за чотирма одночасними волейбольними матчами. Згадавши, скільки травм було отримано — і завдано — у часи, коли мені доводилося грати у волейбол, я відчула легку нудоту.