Розділ 19 Прощання

Ми кулею влетіли у велику білу кімнату, Едвард та Аліса обабіч нас. Вся родина була там, вони скочили на ноги, почувши наше наближення. Посередині стояв Лоран. Коли Еммет ставив мене поруч з Едвардом, я почула, як у глибині Лоранової горлянки загриміло неголосне гарчання.

— Джеймс іде по нашому сліду, — оголосив Едвард, злісно витріщаючись на Лорана.

Обличчя Лорана спохмурніло.

— Цього я й боявся.

Аліса протанцювала до Джаспера і прошепотіла йому щось на вухо; її губи тремтіли зі швидкістю безсловесної розмови. Вони вдвох помчали сходами нагору. Розалія прослідкувала за ними, потім швидко перемістилася до Еммета. У прегарних очах читалася напруга і — коли вони мимоволі стріляли у мій бік — лють.

— Що він робитиме? — холодно запитав Лорана Карлайл.

— Мені шкода, — відповів той. — Коли ваш хлопець став на захист дівчини, я підозрював, що це Джеймса тільки заведе.

— Ти можеш його зупинити? Лоран похитав головою.

— Ніщо не зупинить Джеймса, коли вже він вийшов на полювання.

— Ми його зупинимо, — пообіцяв Еммет. Зміст фрази не викликав жодних сумнівів.

— Ви не зможете його вбити. За триста років я не зустрічав нікого подібного. Він — ідеальна машина смерті. Тому я приєднався до його клану.

Його клан, подумала я, звісно ж. Шоу на галявині, у якому Лоран зображав ватажка, — вистава, не більше.

Лоран похитав головою. Спантеличено поглянув на мене, на Карлайла.

— Ви впевнені, що вона того варта?

Розлючене Едвардове ревіння заповнило кімнату; Лоран зіщулився і відхилився.

Карлайл похмуро подивився на нього.

— Боюся, ти маєш зробити вибір.

Лоран зрозумів. На мить нерішуче зам’явся. Його очі вивчили кожне обличчя, пройшлися по яскравій кімнаті.

— Мене заінтригував ваш спосіб життя. Але я не вплутуватимусь у цю справу. Я не вважаю ворогом жодного з вас, та не піду проти Джеймса. Гадаю, я вирушу на північ — до клану Деналі, — він завагався. — Не недооцінюйте Джеймса. У нього неймовірно гострий розум та неперевершені чуття. Він почувається серед людей так комфортно, як, здається, і ви, він не піде на вас напролом. Мені шкода через кашу, що тут заварилася. Насправді шкода, — він схилив голову, але я побачила, як він блискавично метнув на мене спантеличений погляд.

— Іди з миром, — церемонно відповів Карлайл.