Розділ 19 Прощання

— Мисливець пішов за нами. Він біжить позаду. Мені стало холодно.

— Ми можемо від нього відірватися?

— Ні, — та кажучи це, він збільшив швидкість. Мотор пікапа жалібно заскиглив.

Несподівано мій план уже не здавався досконалим.

Я дивилася назад, на передні фари джипа, коли пікап раптом затремтів, в темряві за вікном майнула темна постать.

Несамовитий крик тривав частку секунди, перш ніж Едвардова рука затиснула мені рота.

— Це Еммет! Він забрав руку і обвив її навколо моєї талії.

— Все буде гаразд, Белло, — пообіцяв він. — Ти будеш у безпеці.

Ми мчали крізь тихе місто у напрямку північної траси.

— Навіть не уявляв, що провінційне життя настільки діє тобі на нерви, — сказав Едвард наче й не він, та я знала, що він намагається розрадити мене. — Здавалося, ти доволі непогано пристосувалася — особливо останнім часом. Напевно, я лестив собі, вважаючи, що роблю твоє життя цікавішим.

— Я повелась як остання тварюка, — зізналась я, не звертаючи уваги на спробу розвеселити мене і втупившись собі у коліна. — Це були мамині слова, коли вона залишала Чарлі. Можна сказати, це був удар нижче пояса.

— Не хвилюйся. Він тобі вибачить, — Едвард ледь усміхнувся, хоча очі залишилися серйозними.

Я розпачливо втупилася в нього, і він зауважив неприховану паніку в погляді.

— Белло, все буде добре.

— Все не може бути добре, коли поруч не буде тебе, — прошепотіла я.

— За кілька днів ми знову будемо разом, — сказав він, обіймаючи мене міцніше. — Не забувай, ідея належала тобі.

— Найкраща ідея — чиєю ж їй бути?

Посмішка у відповідь вийшла невеселою й миттєво розтанула на Едвардових вустах.

— Чому це трапилося? — невпевнено запитала я. — Чому я? Він похмуро втупився у дорогу.

— Це моя помилка. Я дурень, що наразив тебе на небезпеку, — лють у голосі була спрямована на самого себе.