— Ні! — я хапнула ротом повітря, відчувши, як пашить обличчя від підборіддя до чола. Схопилася за кухонний стіл, щоб не впасти. Звичайно, я знала, що розмовляю уві сні; мама частенько дражнила мене цим. Одначе ніколи б не подумала, що доведеться турбуватися про це тут, у Форксі.
Едвардове обличчя миттєво спохмурніло.
— Ти сердишся на мене?
— Залежно від обставин! — я почувалася й говорила так, наче пробігла кілометр кросу.
Едвард чекав.
— Яких обставин? — поквапив мене він.
— Що саме ти почув! — заявила я.
За секунду він беззвучно опинився поруч, ніжно взяв мої руки у свої.
— Не засмучуйся! — благально сказав він. Нахилив обличчя, щоб воно опинилося на рівні моїх очей, не дозволив відвести погляд.
Я знітилася й спробувала дивитися вбік.
— Ти сумуєш за мамою, — пошепотів він. — Хвилюєшся, як вона там без тебе. Коли падає дощ, його шум не дає тобі заснути. Раніше ти багато говорила про дім, останнім часом менше. Одного разу ти сказала: «Забагато зелені», — він м’яко засміявся, прагнучи, як я зауважила, не образити мене.
— Що ще? — наполягла я. Він здогадався, на що я натякаю.
— Ти промовляла моє ім’я, — визнав він. Я зітхнула: повна поразка.
— Часто?
— Що для тебе, власне, «часто»?
— О ні! — повісила я голову. Він притиснув мене до грудей, ніжно, природно.
— Не гризи себе, — пошепотів у вухо. — Якби я міг бачити сни, ти була б у кожному з них. І я б цього не соромився.
Тут ми почули шурхіт шин на під’їзній доріжці, побачили, як фари вдарили у вікна, потягнулися до нас крізь вітальню. Я заціпеніла в Едвардових обіймах.
— Твій батько буде не проти, що я тут? — запитав він.
— Навіть не знаю… — швидко намагалась я обмізкувати ситуацію.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сутінки» автора Стефені Маєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 14 Сила духу“ на сторінці 5. Приємного читання.