Розділ 11 Ускладнення

— Згода, — відповіла я.

— В такому разі вибач, будь ласка, за те, що засмутив тебе, — довгу-довгу хвилину його очі палали щирим розкаянням, згубно впливаючи на моє серцебиття, тоді набули грайливого виразу. — В суботу рано-вранці я буду на твоєму порозі, як вірний васал.

— Угу, Чарлі помітить незрозуміле «вольво» біля двору, і мені не відкрутитися від пояснень.

Едвард поблажливо посміхнувся.

— Я не збираюся приїжджати на машині.

— Як… Він не дав договорити.

— Не хвилюйся. Я буду на місці й обіцяю — жодного авта на вашій під’їзній доріжці.

Що ж, хай так. У мене є нагальніше запитання.

— Зараз уже потім? — багатозначно поцікавилась я. Він насупився.

— Я гадав, що потім — це потім.

Я чекала; на його обличчі застиг увічливий вираз.

Едвард зупинив машину. Я здивовано підвела очі — звичайно, ми під’їхали до будинку Чарлі й припаркувалися за пікапом. Наші поїздки були б ідеальними, якби я хотіла тільки чимшвидше дістатися на місце. Коли я поглянула на Едварда, він пильно дивився на мене оцінювальним поглядом.

— Ти досі хочеш знати, чому не можеш подивитися, як я полюю? — він говорив сумним голосом, та мені здалося, що у глибині очей причаїлися жартівливі бісики.

— Ну, — прояснила я ситуацію, — мене більше зацікавила твоя реакція.

— Я налякав тебе? — він точно був налаштований на жартівливий лад.

— Ні, — збрехала я. Він не купився.

— Вибач, що налякав тебе, — наполіг він із легкою напівусмішкою, потім усі ознаки піддражнювання зникли. — Сама думка про те, що ти будеш там… коли ми полюватимемо… — зціпив він зуби.

— Це так небезпечно?

— Надзвичайно, — відповів він, не розслабляючи щелеп.

— Тому що…?