Розділ 11 Ускладнення

— Не хвилюйся, я не потраплю під удар, — вишкірився він. Як інколи легко любити Майка!

Звісно, без ускладнень не обійшлося. Я незрозумілим чином примудрилася під час однієї подачі вдарити себе ракеткою по голові й сильно заїхати по плечу Майку. Решту уроку я провела у задньому кутку корту, не ризикуючи виймати ракетку з-за спини. Незважаючи на перешкоду у вигляді моєї персони, Майк виявився непоганим тенісистом, самотужки здобувши перемогу у трьох сетах із чотирьох. Тому коли нарешті тренер свистком сповістив про закінчення уроку, я отримала незаслужену п’ятірку.

— Ну, — сказав він, коли ми залишали корт.

— Що ну?

— Ви з Калленом разом, так? — задерикувато запитав він. Нещодавня прихильність миттю розтанула як дим.

— Не пхай носа у чужі справи, Майку, — попередила я, про себе кленучи Джесику включно до сьомого коліна.

— Мені це не подобається, — пробурмотів Майк, наче й не він.

— Твоя думка нікого не цікавить, — відрізала я.

— Він дивиться так, ніби… хоче тебе з’їсти, — вів далі він, не звертаючи уваги на мої слова.

Зусиллям волі я подавила істеричний сміх, що збирався от-от голосно вибухнути, та маленьке капосне хихотіння зуміло злетіти з вуст. Майк витріщився на мене, я помахала рукою і змилася до роздягальні.

Я швидко перевдяглася, всередині все не просто співало — виводило арії. Суперечка з Майком одразу стерлася з пам’яті. Цікаво, Едвард чекатиме на мене, чи варто піти до машини? Що коли там сидітимуть його родичі? Мене накрила хвиля непідробного жаху. Каллени знають, що мені все відомо? Чи варто зізнаватися, що мені відомо, що вони знають, що мені відомо, чи ні?

На момент виходу зі спортзалу я твердо вирішила йти додому пішки, навіть не дивитись у бік стоянки. Та побоювання виявилися безпідставними. Едвард чекав на мене, граційно прихилившись до стіни. Обличчя, від якого перехоплювало подих, наразі було спокійним. Наблизившись до нього, я відчула особливе полегшення.

— Привіт! — видихнула я, широко всміхаючись.

— Привіт! — відповіла божественна усмішка. — Як фізкультура?

Моє обличчя ледь спохмурніло.

— Чудово, — збрехала я.

— Невже? — засумнівався він. Перебіг очима на щось за моїм плечем, примружився. Я подивилася назад, щоб побачити Майкову спину. Він чимчикував оддалік.

— Що таке? — наполягла я.

Едвардові очі ковзнули назад на мене, не втративши напруженого виразу.

— Ньютон починає мене діставати.