Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

— Червона Стріла! — мовив Теоден, тримаючи стрілу; віддавна чекав він цієї звістки, однак від цього вона не стала менш жахливою. Рука його тремтіла. — За мого життя Червоної Стріли не бачили в Роганській Марці! Справді дійшло до цього? І на які сили та яку швидкість розраховує правитель Денетор?

— Тобі краще знати, володарю, — сказав Гірґон. — Але дуже скоро Мінас-Тіріт можуть оточити, і якщо тобі забракне сил прорвати кільце облоги, правитель Денетор велить переказати тобі: краще, щоби роганське військо було на стінах, а не під ними.

— Але він знає, що ми народ, який найкраще воює верхи й у відкритому полі, і що ми живемо далеко один від одного, і потрібен час на збори наших вершників. Хіба не правда, Гірґоне, що правитель Мінас-Тіріта знає більше, ніж говорить? Бо ми, як бачиш, уже готові до війни. У нас побував Ґандалф Сірий, і зараз ми збираємося вирушати на схід, на битву.

— Мені не відомо, що знає чи про що здогадується правитель Денетор, — відповів Гірґон. — Однак ми справді у безвиході. Мій володар нічого не наказує, він лише просить згадати стару дружбу та давні клятви і заради власного ж добра зробити все можливе. Нас повідомили, що на службу Мордору прибуло багато правителів зі Сходу. На північ від рівнини Даґорлад спалахують сутички. З Півдня ідуть гарадрими, й усе узбережжя охопив страх, тож допомога звідти буде невелика. Тому поспішай! Бо під стінами Мінас-Тіріта вирішується наша доля, і якщо ми не заступимо ворогові шлях, тоді чорна повінь затопить усі прекрасні степи Рогану, і навіть у цьому гірському сховищі не буде порятунку.

— Темні звістки, — сказав Теоден, — однак не всі вони несподівані. Та перекажи Денеторові, що навіть якби Рогану нічого не загрожувало, ми все одно би прийшли на допомогу. Але ми зазнали значних втрат у боях зі зрадником Саруманом, і ще ми мусимо дбати дро наші північні та східні кордони, що виглядає слушним із огляду на твої повідомлення. Бо Темний Володар зараз має таке велике військо, що може і під Містом дати бій, і перейти Ріку за Воротами Королів.

Але не будьмо надто передбачливими. Ми прийдемо. Військовий збір призначений на завтра. Виступимо, щойно все буде готове. Я сподівався вислати десять тисяч списів. Але, боюся, їх буде менше, бо я не можу залишити свої твердині без охорони. Усе ж, я поведу щонайменше шість тисяч. Перекажи Денеторові, що сам король Роганської Марки прибуде в землю Ґондору, хоча, мабуть, і не повернеться звідтіля. Але дорога довга, і люди та коні повинні берегти сили для бою. Тож мине приблизно тиждень від завтрашнього ранку — і ви почуєте бойовий клич синів Еорла, котрі прибудуть із Півночі.

— Тиждень! — вигукнув Гірґон. — Але станеться те, що має статися. Цілком можливо, що через сім днів тебе зустрінуть лише зруйновані стіни, хіба би надійшла якась несподівана підмога. Ну, та принаймні зіпсуєте оркам і темнолицим їхній бенкет у Білій Вежі.

— Так, зробимо принаймні це, — сказав Теоден. — Але я нещодавно з битви і після довгої дороги, тому піду спочивати. Перебудь із нами цю ніч. Потім подивишся на військовий збір і від'їдеш, трохи розрадившись і відпочивши. Ранок мудріший від вечора, і за ніч думки проясняться.

Після цих слів Теоден підвівся, за ним — усі інші.

— Тепер розходьтеся відпочивати, — сказав він, — на добраніч вам. І ти, пане Меріадоку, вже вільний сьогодні. Та будь готовий з'явитися до мене, щойно зійде сонце.

— Буду готовий, — сказав Мері, — навіть якщо звелиш їхати з тобою Стежиною Мертвих.

— Стережися зловісних слів! — відказав король. — Бо не одна дорога може мати таку назву. І я не говорив тобі, що велітиму йти зі мною в похід. На добраніч!

— Не залишуся я тут чекати, поки вони повернуться! — сказав Мері. — Не залишуся, ні, не залишусь…

Отак раз у раз повторюючи ці слова, він нарешті заснув у своєму наметі.

Його розбудили, торсаючи за плече.

— Уставай, уставай, пане голбитле! — гукав посильний; і нарешті Мері прокинувся з міцного сну й різко підхопився.

— Що таке? — спитав він.

— Король тебе кличе.

— Але сонце ще не зійшло.

— Не зійшло і не зійде сьогодні, пане голбитле. І здається, вже ніколи не зійде з-за цієї хмари. Та час не стоїть на місці, хоч би сонце навіть і зникло. Поквапся!