Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

КНИГА П'ЯТА

I. Мінас-Тіріт

Піпін визирнув із-під Ґандалфового плаща і не зрозумів, чи прокинувся він, чи і далі спить, усе ще в тому миготливому сні, що огорнув його від самого початку великої поїздки. Темний світ пролітав повз нього, і вітер голосно свистів у вухах. Піпін бачив лише зірки вгорі, а праворуч на півдні — гори, які безкраїми тінями височіли супроти неба. Напівсонний, він намагався збагнути, скільки часу та яку відстань вони проїхали, але пам'ять його була квола і непевна.

Спочатку шалена їзда без перепочинку, потім на світанні він бачив блідий проблиск золота, і вони прибули до мовчазного міста і великого порожнього будинку на пагорбі. І щойно встигли сховатися там, як угорі знову пролетіла крилата тінь, і налякані люди принишкли. Та Ґандалф лагідно заговорив до нього, і Піпін заснув у якомусь кутку, втомлений, але неспокійний, чуючи крізь сон, як заходили, виходили, як розмовляли люди, як Ґандалф давав розпорядження. А тоді знову і знову скакали в ніч. То була друга, ні — третя ніч, відколи він заглядав у Камінь. І з цим жахливим спогадом він цілком пробудився і затремтів, і шум вітру наповнили загрозливі голоси.

У небі зайнялося світло, спалах жовтого вогню за темними кряжами. Піпін зіщулився, на мить перелякавшись, гадаючи, в яку це жахливу країну везе його Ґандалф. Він протер очі й тоді побачив, що то місяць підіймається над східною пітьмою, тепер майже вповні. Отже, ніч лише почалась, і темна подорож триватиме ще довго. Він ворухнувся і заговорив.

— Де ми, Ґандалфе? — запитав він.

— У землі Ґондору, — відповів чарівник. — Усе ще в Анорієні. На якийсь час знову запала тиша. Тоді раптом:

— Що це! — вигукнув Піпін, хапаючись за плащ Ґандалфа. — Поглянь! Вогонь, червоний вогонь! Чи в цьому краї є дракони? Дивися, там іще один!

Замість відповіді Ґандалф голосно наказав своєму коню:

— Уперед, Тінеборе! Мусимо поспішати. Часу обмаль. Поглянь! Вогні Ґондору запалені і кличуть на допомогу. Війна спалахнула. Бачиш, он там полум'я на Амон-Діні, вогні на Ейленасі; й вони ширяться далі на захід: Нардол, Ерелас, Мін-Ріммон, Каленад і Галіфірієн на кордоні Рогану.

Але Тінебор сповільнив біг і пішов кроком, а тоді закинув голову й заіржав. І з темряви йому у відповідь долинуло іржання інших коней; тоді застугоніли копита, три вершники промайнули повз них, мов летючі привиди, і зникли на заході. Тоді Тінебор зібрався на силах і поскакав галопом, і ніч бурею мчала над ними.

Піпін знову задрімав і мало зважав на розповідь Ґандалфа про звичаї Ґондору та про те, як правитель Міста збудував сигнальні вогнища на вершинах довколишніх гір уздовж двох кордонів і тримав пости на цих точках, де свіжі коні завжди були готові нести його гінців до Рогану на півночі чи до Белфаласу на півдні.

— Давно вже не розпалювали північних вогнищ, — сказав він, — та й колись у Ґондорі вони не були потрібні, бо правителі мали Сім Каменів.

Піпін занепокоєно поворушився.

— Спи і нічого не бійся! — заспокоїв його Ґандалф. — Бо ти йдеш не до Мордору, як Фродо, а до Мінас-Тіріта, і там будеш у безпеці, наскільки це сьогодні можливо. Якщо Ґондор загине або Перстень відберуть, тоді й у Ширі не сховаєшся.

— Перестань мене втішати, — буркнув Піпін, але сон таки заволодів ним.

Останнє, що він запам'ятав, перш ніж провалився у глибокий сон, були відблиски білих вершин, які, мов плавучі острови, мерехтіли над хмарами, відбиваючи світло місяця на небосхилі. Він подумав, де зараз Фродо, чи вже в Мордорі, чи мертвий; і він не знав, що ген удалині Фродо дивився на той самий місяць, який сідав за Ґондором перед світанком дня.

Піпіна розбудив гомін голосів. Минули ще один день переховування та ніч подорожі. Розвиднювалося: знову настав студений світанок, і їх огорнув прохолодний сірий туман. Тінебор стояв, паруючи від поту, але голову тримав високо і не виявляв жодних ознак утоми. Його обступило багато високих чоловіків, загорнутих у плащі, а за ними в тумані проступав кам'яний мур. Здавався він напівзруйнованим, але ще не минула ніч, як уже було чути заклопотаний шум роботи: стукали молоти, цокали кельми, рипіли корби. Подекуди в тумані тьмяно горіли смолоскипи та ліхтарі. Ґандалф розмовляв із людьми, котрі заступили йому дорогу, і, прислухавшись, Піпін збагнув, що йшлося про нього.

— Так, справді, тебе ми знаємо, Мітрандіре, — сказав головний із них, — а ти знаєш паролі Семи Воріт і тому можеш проходити. Але ми не знаємо твого супутника. Хто він? Гном із північних гір? Нині ми не пропускаємо чужинців на нашу землю, хіба що озброєних витязів, на чию вірність і допомогу ми можемо розраховувати.