Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

Отак у гуснучій темряві король Роганської Марки готувався вести своїх вершників східним шляхом. Тривога стискала серця, й пітьма лякала багатьох. Але роганці — витривалий народ, відданий своєму правителеві, й тому було чути мало плачу та нарікань навіть у таборі, де розмістились утікачі з Едораса, жінки, діти і старі. Мовчки, безстрашно зустрічали вони грізну долю.

Швидко минули дві години, і тепер король сидів на білому коні, який поблискував у напівтемряві. Гордим і струнким здавався вершник, хоча волосся, що спадало з-під високого шолома, було білосніжним; і, дивлячись на нього, такого непохитного та безстрашного, люди кріпилися.

На широкій рівнині, біля шумного потоку, вишикувалися п'ять із половиною тисяч вершників у повному озброєнні та ще кілька сотень чоловік із легко вантаженими, запасними кіньми. Прозвучала одинока сурма. Король підняв руку, і роганське військо поволі рушило. Попереду їхали дванадцять славних вершників, особистий загін короля, а за ними — сам король із Еомером праворуч. Еомер попрощався з Еовіною нагорі, і згадувати про розлуку йому було боляче; але тепер він почав думати про дорогу, що лежала попереду. Далі їхали Мері на Стиббі та ґондорські гінці, а за ними — ще дванадцятеро з королівського загону. Вони проїхали повз довгі шеренги воїнів зі суворими та незворушними обличчями. Але коли під'їхали до кінця строю, один із них уважно подивився на гобіта. Молодий воїн, подумав Мері, нижчий зростом і стрункіший за інших. Він спіймав блиск чистих сірих очей і здригнувся, бо раптом усвідомив, що то було обличчя людини, котра втратила надію і шукає смерті.

І сіра дорога повела берегом Сніжного, що нуртував між камінням; повз села Підгірці та Верхоріччя, де в темних дверях стояли сумні жінки; і так, без звуків рогів, арфи чи співів почався цей великий похід на Схід, про який складало пісні багато поколінь роганців.

З Гірського Скиту хмурого ранку

йшов Тенґела син, з ним капітани:

в Едорас він прибув, але в імлі

палати правителів Марки;

дах золотий в пітьмі загуслій.

Тоді попрощався з народом він,

з троном високим, святими місцями,

де правив колись він, як сонце не згасло.

Далі скакав, страх — за ним вслід,

доля — в очу. Він присягнув;

що обіцяв він — виконав все.

П'ять днів, п'ять ночей мчав Теоден —

просто на схід летять еорлінги:

ось Фолд, Багномежжя і ліс Фірісн,

в Арнорієн шість тисяч списів,

в Мандбурґ могутній під Міндоллуїном, —