Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

Весь вечір і всю ніч вони їхали Широм, але ніхто не бачив їх, лише дикі звірі; якийсь випадковий подорожній помічав сяйливі проблиски між деревами або світло й тінь, що ковзали по траві, а Місяць усе плив на захід. А коли покинули Шир, проїхали з півдня повз Білі Схили, а потім добралися до Схилів Далеких, до Веж, і побачили далеке Море; і так нарешті добралися вони до Мітлонда, до Сірих Гаваней на довгій затоці Лун.

Біля воріт їх зустрів Кірдан Корабельник. Він був високий, довгобородий, а ще був він сивий і старий, лише очі його сяяли, мов зорі; він глянув на них, уклонився і сказав:

— Усе вже готово.

Тоді Кірдан провів їх до Моря, де стояв білий корабель, а на причалі біля великого сірого коня чекав на них хтось, одягнений у все біле. І коли він рушив їм назустріч, Фродо побачив, що Ґандалф має на руці Третій Перстень; Нар'я Великий, із червоним, як полум'я, каменем. І тоді всі, хто відпливав, зраділи, зрозумівши, що Ґандалф зійде на корабель разом із ними.

Та в Сема від туги стискалося серце, й він подумав, що гіркою буде розлука, та ще печальнішою стане довге повернення додому. Однак поки вони там стояли, а ельфи піднімалися на борт і тривало приготування до відплиття, на причал влетіли Мері та Піпін. І крізь сльози Піпін розсміявся.

— Ти вже намагався від нас вислизати, і тобі це не вдалося, Фродо, — сказав він. — Цього разу майже пощастило, але тільки майже. Проте не Сем тебе виказав, а сам Ґандалф!

— Так, — сказав Ґандалф, — бо повертатися назад краще буде трьом, а не одному. Ну, нарешті, дорогі друзі, на берегах Моря настав кінець нашому братству в Середзем'ї. Мир вам! Я не кажу, щоб ви не плакали, бо не завжди сльози — це погано.

Фродо поцілував Мері та Піпіна, а потім — Сема й піднявся на борт; і розправили вітрила, і повіяв вітер, і корабель поволі поплив довгою сірою затокою; світло фіала Ґаладріель, який тримав Фродо, блиснуло і згасло. Корабель вийшов у відкрите море, пливучи все далі на захід, і однієї дощової ночі Фродо вловив у повітрі ніжні пахощі й почув тихий спів, що линув над поверхнею вод. І, як крізь сон у домі Бомбадила, йому здалося, що сіра завіса дощу стала сріблясто-скляною та розступилась, і він побачив біле узбережжя, а за ним — далекий зелений край, освітлений вранішнім сонцем.

Але для Сема, який залишився на пристані, той вечір став темною ніччю; і, дивлячись на сірий простір Моря, він бачив лише тінь, яка швидко танула на заході. Він довго стояв, слухаючи зітхання та гомін хвиль біля берегів Середзем'я, і їхній голос глибоко запав у його серце. Поруч стояли Мері та Піпін, і вони мовчали.

Нарешті троє товаришів відвернулись і, не оглядаючись, поволі рушили додому; і вони не промовили ні слова, поки не приїхали до Ширу, проте кожному було приємно відчувати присутність друзів на цьому довгому сірому шляху.

Нарешті вони спустилися зі схилів і виїхали на Східну Дорогу, і там Мері та Піпін повернули до Цапового Краю і поїхали, весело співаючи. А Сем попрямував до Поріччя і виїхав на Пригірок, уже коли згасав день. Здаля він помітив жовте світло та відблиски вогню; вечеря була готова, і його чекали. Роза завела його до хати, підсунула йому до каміна крісло і посадила на коліна маленьку Еланор.

Сем глибоко зітхнув.

— Ось я і повернувся, — сказав він.