Розділ «ДОДАТКИ»

A. Хроніки королів і правителів

Щодо джерел більшості матеріалу, який міститься в наведених нижче Додатках, особливо від А до D, дивіться нотатки в кінці Прологу. Секція А III, «Народ Даріна», ймовірно, базується на розповідях гнома Ґімлі, який товаришував із Переґріном і Меріадоком та часто зустрічався з ними в Ґондорі й Рогані.

Легенди, історії та відомості, які можна знайти в джерелах, надзвичайно численні. Тут представлені тільки вибрані їх фрагменти, до того ж у багатьох місцях скорочені. Їхня головна мета — проілюструвати Війну за Перстень і з'ясувати її причини, а також заповнити деякі прогалини в основній історії. Давні легенди Першої Епохи, якими найбільше цікавився Більбо, викладені дуже коротко, оскільки вони стосуються предків Елронда та королів і вождів Нуменору. Справжні витяги з довших хронік і легенд уміщені в лапках як цитати. Вставки пізніших років охоплені квадратними дужками. Зауваження всередині цитат узяті з джерел. Інші є редакторським викладом.

Усі дати, не позначені як Д. Е. (Друга Епоха) та Ч. Е. (Четверта Епоха), належать до Третьої Епохи. Вона закінчилась у вересні 3021 року, коли зникли Три Персні, та для зручності обрахунку першим днем Ч. Е. в Ґондорі вважають 25 березня 3021 року. Дати, подані у списках після імен королів і правителів, — це час їхньої смерті, якщо наведена лише одна дата. Знак † означає передчасну смерть у битві або за інших обставин, хоча хроніка про цю подію наводиться не завжди.

І. Королі Нуменору

(і) Нуменор

Феанор був найвидатнішим із-поміж елдарів у мистецтві та знаннях, однак був він також гордовитим і свавільним. Він створив Три Самоцвіти, сильмарили, та наповнив їх сяйвом Двох Дерев, Телперіона та Лореліна, які освітлювали землі валарів. Цими Каменями забажав заволодіти Ворог Морґот, який викрав їх і, знищивши Дерева, забрав Камені до Середзем'я, де охороняв у своїй великій фортеці Танґородрім. Усупереч волі валарів, Феанор покинув Благословенний Край і пішов у вигнання в Середзем'я, забравши зі собою велику частину свого народу; осліплений пихою, він збирався силою відібрати Камені у Морґота. Так почалася безнадійна війна елдарів і едайнів проти Танґородріма, в якій, урешті-решт, вони зазнали цілковитої поразки. Едайни (атани) — це збірна назва трьох народів людей, які першими прийшли на Захід Середзем'я та до берегів Великого Моря й уклали з елдарами союз проти Ворога.

Було три союзи між елдарами й едайнами: між Лутієн і Береном; між Ідріль і Туором; між Арвен і Араґорном. Завдяки останньому союзу давно роз'єднані гілки напівельфів знову поєднались і їхній рід був відтворений.

Лутієн Тінувіель була донькою короля Тінґола Сірого Плаща з Доріату Першої Епохи, а її матір'ю була Меліан із народу валарів. Берен був сином Барагіра з Першого Дому едайнів. Разом вони здобули сильмарил із Залізної Корони Морґота. Лутієн стала смертною і покинула ельфів. Її сином був Діор. Його доньці Елвінґ перейшов у спадок сильмарил.

Ідріль Келебріндал була донькою Турґона, короля таємного міста Ґондоліна. Туор був сином Гуора з Дому Гадора, Третього Дому едайнів, і найбільше уславився у війнах із Морґотом. Еаренділ Мореплавець був їхнім сином.

Еаренділ одружився з Елвінґ і з допомогою сили сильмарила пройшов крізь Тінь і досяг Заобрійного Заходу; як посланець ельфів і людей він отримав допомогу та скинув Морґота. Еаренділові не було дозволено повернутися до земель смертних, і його корабель зі сильмарилом вирушив у плавання небесами як зірка, що стала символом надії для мешканців Середзем'я, поневолених Великим Ворогом або його прислужниками. Тільки сильмарили зберігали давнє світло Двох Дерев Валінору до того, як їх отруїв Морґот; але два інші Камені були втрачені наприкінці Першої Епохи. Повну розповідь про це та про інші події стосовно ельфів і людей подано в «Сильмариліоні».

Синами Еаренділа були Елрос і Елронд, передгіли, або напівельфи. Тільки через них був збережений рід героїчних вождів едайнів Першої Епохи; й після падіння Ґіл-ґалада рід Високих ельфійських королів у Середзем'ї також був представлений тільки їхніми спадкоємцями.

Наприкінці Першої Епохи валари поставили напівельфів перед остаточним вибором: до якого народу вони будуть належати. Тоді Елронд обрав ельфів і з часом став наймудрішим серед них. Таким чином, йому було дароване таке саме право, як Високим Ельфам, котрі все ще залишались у Середзем'ї: врешті-решт, утомившись від життя серед смертних, вони могли сісти в корабель у Сірих Гаванях і відпливти до Заобрійного Заходу; і це право збереглося за ними, навіть коли світ змінився. Та діти Елронда також мали вирішувати, яку долю обрати: або покинути разом із ним цей світ, або залишитись у Середзем'ї і стати смертними. Тому для Елронда будь-яке завершення Війни за Перстень заздалегідь було печальним.

Елрос обрав людей і залишився разом із едайнами; та йому було подароване дуже довге життя, в кілька разів довше, ніж життя простих людей.

Як нагороду за страждання, що випали на долю едайнів у боротьбі з Морґотом, валари, Охоронці Світу, подарували їм землю, віддалену від небезпек Середзем'я. Отже, більшість едайнів перепливла Море та, керована Зіркою Еаренділа, досягла великого острова Еленна, який лежав далеко на захід від берегів усіх земель смертних. Там едайни заснували королівство Нуменор.

У центрі острова височіла величезна гора Менелтарма, з вершини якої гострі очі могли розрізнити білу вежу Гавані Елдарів в Ерессеа. Звідти до едайнів приходили елдари, щедро збагачуючи їх дарами та знаннями; але одну умову було поставлено нуменорцям, Заборону Валарів: їм було заборонено запливати на захід далі, ніж вони могли сягнути поглядом із їхніх берегів, чи робити спроби ступити на Землі Невмирущих. Бо, хоч і було дароване їм довге життя, на початку втричі довше, ніж життя простих людей, вони мали залишатися смертними, оскільки валарам не було дозволено позбавляти їх Дару людей (або Фатуму людей, як це почали називати пізніше).

Елрос став першим королем Нуменору й пізніше був відомий під ельфійським іменем Тар-Міньятур. Його спадкоємці жили довго, але також були смертні. Пізніше, коли вони стали могутні, то шкодували про вибір їхніх предків, бажаючи безсмертя, яке було долею елдарів, і ремствуючи проти Заборони. Так почалося їхнє повстання, яке, під згубним керівництвом Саурона, призвело до Падіння Нуменору та зруйнування стародавнього світу, як про це розповідається в «Акаллабеті».

Ось імена королів і королев Нуменору: Елрос-Тар-Міньятур, Вардамир, Тар-Аманділ, Тар-Еленділ, Тар-Менелдур, Тар-Алдаріон, Тар-Анкаліме (перша правляча королева), Тар-Анаріон, Тар-Суріон, Тар-Телперієн (друга королева), Тар-Мінастир, Тар-Кір'ятан, Тар-Атанамир Великий, Тар-Анкалімон, Тар-Телеммаїте, Тар-Ванімелде (третя королева), Тар-Алкарін, Тар-Калмасіл.

Після Калмасіла королі, одержуючи скіпетр, отримували імена нуменорською (або адунайською) мовою: Ар-Адунахор, Ар-Зімратон, Ар-Сакалтор, Ар-Пмілзор, Ар-Інзіладун. Інзіладун не погодився на таке і змінив своє ім'я на Тар-Палантир, «Далекозорий». Його донька повинна була стати четвертою королевою — Тар-Міріель, але небіж короля відібрав у неї престол і став Ар-Фаразоном Золотим, останнім королем нуменорців.