Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

— Сам знаєш відповідь, — сказав Ґандалф, — ні і ще раз ні. Та у будь-якому разі приходить кінець моїм турботам. Король перебрав тягар на себе. Якби ти не пішов із Ортханка, то зустрів би його та переконався б у його мудрості й милосерді.

— Значить, добре, що раніше забрався, — сказав Саруман, — бо не потрібні мені його мудрість і милосердя. А якщо хочеш відповідь на твоє запитання, то я шукаю виходу з його володінь.

— Тоді ти знову помилився дорогою, — сказав Ґандалф, — і в цьому напрямку тебе не чекає нічого. А допомогу нашу не відкинеш? Бо ми її тобі пропонуємо.

— Мені? — сказав Саруман. — Ні, благаю, не посміхайся до мене. Краще би ти хмурився. А щодо Володарки, то я їй не вірю: вона завжди мене ненавиділа та плела змови на твою користь. Не сумніваюся, що то вона повела вас цим шляхом, аби натішитися з мого приниження. Якби я знав про вашу погоню, то відмовив би вам у такій втісі.

— Сарумане, — сказала Ґаладріель, — у нас є справи і турботи важливіші, ніж ганятися за тобою. Найкраще сказати, що це тобі пощастило: маєш останню нагоду.

— Якщо вона і справді остання — то я радий, бо не доведеться її знову відкидати. Усі мої надії загинули, та поділяти ваші я не збираюся. Якщо вони у вас іще є. — І очі його блиснули. — Їдьте! Недаремно ж я багато років просидів за книжками. Ви прирекли себе і самі знаєте це. І поки я мандрую, мене втішатиме думка про те, що, руйнуючи мій будинок, ви зруйнували також і свій. А де той корабель, який відвезе вас назад через таке велике море? — підсміхнувся він. — То буде сірий корабель, повний привидів! — Він засміявся скрипучим і огидним голосом. — Уставай, дурню! — крикнув він до жебрака, котрий усівся на землі, й ударив його ціпком. — Розвертайся! Якщо шляхетне товариство йде цим шляхом, то ми звернемо на інший. Рухайся, бо не дам тобі ні шкоринки на вечерю!

Жебрак підвівся та пошкандибав, скиглячи:

— Бідолашний Ґріма! Бідолашний Ґріма! Завжди б'ють і прозивають. Як я його ненавиджу! Як би мені піти від нього!

— То йди! — сказав Ґандалф.

Але Червослов лише перелякано зиркнув на Ґандалфа вицвілими очима, а тоді швидко почовгав за Саруманом. Нещасна пара порівнялася з гобітами; Саруман зупинився і вирячився на них, а вони подивилися на нього з жалістю.

— І ви що, теж прийшли повтішатися? — сказав він. — Вам байдуже, що ми бідуємо? Бо у вас є все, що хочете: і їжа, і добрий одяг, і найкращий тютюн. О так, я знаю! Знаю, звідкіля він. Може, дасте жменьку жебракові?

— Я дав би, якби мав, — сказав Фродо.

— У мене залишилося трохи, — сказав Мері, — почекай хвилинку. — Він спішився, попорпався в торбі біля сідла і простягнув Саруманові шкіряний кисет. — Забирай усе. Кури на здоров'я, це — із затопленого Ізенґарда.

— Моє, моє, і дорого куплене! — закричав Саруман, хапаючи кисет. — Це лише жалюгідна подачка, а собі ти набрав більше, гарантую. Ну, жебрак має дякувати, якщо злодій віддає бодай дрібку вкраденого. Але тобі воно придасться вдома, якщо в Південній Чверті виявиться не все так добре, як ти очікуєш. А щоби вам іще довгі роки не родив тютюн!

— Дякую! — сказав Мері. — Тоді віддай мені кисет, бо він не твій і я з ним так довго мандрував. Загорни тютюн у свою шмату.

— Злодій злодія вартує, — сказав Саруман, обернувся спиною до Мері, копнув Червослова та пішов до лісу.

— Ну, нічого собі! — вигукнув Піпін. — Ото вже злодії! А що нас підстерегли, поранили, протягнули через Роган — що нам за це?

— Еге ж, — сказав Сем. — І сказав «куплене»! Цікаво, як? І мені не дуже сподобалося те, що він верз про Південну Чверть. Час нам повертатися.

— Справді час, — сказав Фродо. — Та не раніше, ніж відвідаємо Більбо. Що би не трапилось, а я спершу заїду до Рівендолу.

— Так, думаю, це треба зробити, — кивнув Ґандалф. — Але шкода Сарумана! Боюся, з нього вже нічого доброго не вийде. Він уже геть змиршавів. Але все-таки я не зовсім згоден із Древленом: він іще може, хоч трохи, але нашкодити.