Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

— Теодене, королю Теодене! Прощавай! Батьком ти був для мене на короткий час! Прощавай!

Коли поховання завершилося, жіночий плач затих і Теодена залишили самого у могилі, — народ зібрався в Золотому Палаці на великий бенкет, аби забути про печаль; бо Теоден дожив до глибокої старості й загинув із честю не меншою, ніж найвидатніші його предки. І коли настав час, за звичаєм Марки, вшанувати пам'ять короля келихом вина, вперед виступила Еовіна, панна Рогану, золота, мов сонце, та біла, мов сніг, і подала повний келих Еомерові.

Тоді підвелися менестрель і знавець переказів і назвали всіх правителів Рогану в належному порядку: Еорл Юний; Бреґо, будівничий Палацу; Аддор, брат нещасливого Балдора; Фреа, Фреавайн, Ґолдвайн, Деор і Ґрам; і Гельм, що сховався в Гельмовому Ярі, коли захопили Марку; і курган його був останній із дев'яти на західному боці, бо в той час рід перервався. А потім почали насипати могили на східному боці: Фреалаф, син сестри Гельма, Леофа, Валда, Фолка, Фолквайн, Фенґел, Тенґел і останній — Теоден. І коли назвали ім'я Теодена, Еомер перехилив келих. Тоді Еовіна звеліла слугам наповнити келихи знову, й усі підвелись і випили за нового короля, вигукнувши:

— На здоров'я, Еомере, королю Роганський!

Нарешті, коли бенкет наближався до кінця, Еомер підвівся і сказав:

— Ми вшановуємо пам'ять короля Теодена; та перш ніж ми розійдемося, я повідомлю радісну новину; він би не гнівався, адже як рідну доньку любив Еовіну, мою сестру. Тож слухайте всі, мої прекрасні гості з багатьох земель, котрі ще ніколи не збирались у цій залі! Фарамир, намісник Ґондору та князь Ітілієну, просить руки Еовіни, панни Рогану, і вона погоджується стати його дружиною. І ви є свідками їхніх заручин.

Фарамир і Еовіна вийшли вперед і подали одне одному руки, й усі радо випили за їхнє здоров'я.

— Отак, — сказав Еомер, — дружбу Рогану з Ґондором скріплюють нові пута, і це мене тішить.

— І ти не поскупився, Еомере, — сказав Араґорн, — якщо даруєш Ґондору найпрекрасніше, що є у твоєму краї!

Тоді Еовіна подивилася в очі Араґорнові і сказала:

— Побажай мені щастя, володарю мій і зцілителю! А він відповів:

— Я бажав тобі щастя, відколи тебе побачив. І тепер бачити тебе щасливою — втіха для мого серця.

Коли бенкет закінчився, гості короля Еомера зібрались у дорогу. Араґорн і його лицарі, а також ельфи Лорієну та Рівендолу приготувалися до від'їзду; але Фарамир із Імрагілом залишався в Едорасі; Арвен Вечірня Зоря зоставалася також і попрощалася з братами. Ніхто не бачив, як вона прощалася з Елрондом, її батьком, бо вони вдвох пішли в гори і довго розмовляли там, і гірким було їхнє прощання до кінця світу.

Перед самим від'їздом Еомер та Еовіна прийшли до Мері, і сказали вони:

— Щасливої тобі дороги, Меріадоку зі Ширу, Виночерпію Рогану! Ми будемо раді, коли ти до нас приїздитимеш!

І Еомер додав:

— Королі давнини за твої подвиги під стінами Мундбурґа надарували би тобі цілий віз дарів, але ти кажеш, що не візьмеш нічого, крім зброї, яку носив. Це мені до душі, бо насправді я не маю дарів, гідних тебе; та сестра моя просить прийняти оцю дрібничку на пам'ять про Дернгельма і про відлуння роганських рогів на світанку.

Еовіна подала гобітові стародавній ріг на зеленій перев'язі, невеликий, але майстерно вироблений зі срібла, — візерунок у вигляді вершників, котрі скачуть вервечкою, вився від наконечника до краю рогу; на ньому були вирізьблені руни великої сили.

— Це коштовність нашого роду, — сказала Еовіна. — Зробили його гноми, а знайшли його серед скарбів, які викрав змій Ската. Еорл Юний привіз його з Півночі. Коли заграє той, хто потребує допомоги, тоді ворогів охопить страх, а друзі зрадіють, почують його заклик і прийдуть на допомогу.

Мері прийняв ріг, бо відмовлятися було не можна, і поцілував руку Еовіни; всі троє обнялись і розпрощалися з надією на зустріч.