Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

Або нову почне хтось путь,

А я нарешті заверну

В шинок, де б ноги простягнуть, —

Назустріч спокою та сну.

І, пробурмотівши останні слова, Більбо схилив голову на груди та міцно заснув.

У кімнаті загусли сутінки, і вогонь розгорівся, і вони дивилися на Більбо й бачили, що він усміхається вві сні. Якийсь час вони посиділи мовчки; і тоді Сем, окинувши поглядом кімнату й тіні, які танцювали на стінах, тихо сказав:

— Мені здається, пане Фродо, що поки нас не було, він мало що написав. І навіть нашої історії він теж не напише.

Більбо, ніби розчувши ці слова, розплющив очі й підвівся.

— Бачите, мене постійно хилить на сон, — сказав він. — Коли я маю час на писання, то пишу тільки вірші. Фродо, любий мій друже, тобі не дуже важко буде трохи навести тут лад? Позбирай нотатки, папери, а також мій щоденник і забери все зі собою, гаразд? Як бачиш, я не маю часу з усім упоратись, усе впорядкувати. Нехай Сем допоможе, а якщо зіб'єш усе докупи, то привези мені, і я перегляну. Дуже чіплятися не буду.

— Обов'язково все зроблю! — сказав Фродо. — І обов'язково приїду: дорога безпечна. Тепер у нас є справжній король, і всі шляхи будуть упорядковані.

— Дякую, дорогий мій! — сказав Більбо. — Ти зняв із моєї душі величезний тягар.

І він знову заснув.

Наступного дня Ґандалф і гобіти прощалися з Більбо в його кімнаті, бо на вулиці було холодно; а потім розпрощались і з Елрондом і його ельфами.

Коли Фродо стояв на порозі, Елронд побажав йому щасливої дороги та сказав:

— Я думаю, Фродо, тобі нічого повертатися сюди, якщо тільки ти не повернешся дуже швидко. Приблизно о цій порі року, коли золоте листя ще не опаде, чекай Більбо в лісах Ширу. Я буду з ним.

Окрім Фродо, цих слів не почув ніхто.

VII. Додому

Нарешті гобіти зібралися додому. Тепер уже всім дуже хотілося побачити Шир, але спершу їхали дуже поволі, бо погано почувався Фродо. Біля Бруїненського броду він зупинився і, здалося, боявся входити в річку; вони помітили, що очі його на мить помутніли. Весь той день він мовчав. Було шосте жовтня.

— Тобі погано, Фродо? — тихо спитав Ґандалф, під'їхавши до нього.

— Так, погано, — відповів Фродо. — Плече. Рана болить, і спомини про темряву нависли. Нині якраз минає рік.