Розділ 4 Чути музику Дударя

Мері знизала плечима.

— Як собі хочеш. Коли така горда, то мучся. Потім не будеш ловити ґав. Ну, пошкандибали.

Дівчата рушили в путь. Проте «шкандибати» рінявою, всуціль переритою коліями дорогою в легеньких сріблястих туфельках на високих французьких підборах було геть нецікаво й нелегко. Сяк-так Рілла дибала вздовж прибережної дороги, та потім відчула, що в цих мерзенних туфлях більше не здатна ступити ні кроку. Вона роззулася, скинула дорогі шовкові панчохи й пішла далі босоніж. Це теж було неприємно: її ніжні ступні боліли при кожному кроці нерівним і кам’янистим шляхом, а стерті п’яти пекли. Та що були муки фізичні на тлі страшного приниження? Оце вона вскочила в халепу! Що, якби Кеннет Форд побачив її тепер, заплакану, мов дитя з розбитим коліном? Як жахливо закінчується її найперша вечірка — а все ж починалося чарівно! Вона не може не плакати… це надто гірко. Нікому вона не потрібна… ніхто й не згадав про неї! Якщо вона застудиться, простуючи росяною дорогою, і схопить сухоти — можливо, тоді вони пошкодують. Рілла нишком витерла очі шаллю — носовички, здається, щезли зі світу так само, як черевики! — та важко було не шморгати. Що далі, то гірше!

— Чи в тебе нежить? — озвалася Мері. — Було би подумати, перш ніж сидіти під скелями на вітрі. Тепер твоя мамця більше нікуди тебе не відпустить. Але гулянка вдалася. Льюїсони вміють святкувати, як не крути, хоча тої Гейзел я терпіти не можу. Аж почорніла вся, коли ти з Кеннетом танцювала. І ця мала потіпаха, Етель Різ. Ото він дівкам голови крутить!

— Не крутить, — розпачливо відрубала Рілла між двома шморганнями.

— От будеш доросла, як я, то й знатимеш більше про чоловіків, — зверхньо мовила Мері. — Не вір усьому, що вони кажуть. І хай Кеннет Форд не думає, буцім ти побіжиш до нього, варто йому лише пальцем кивнути. Не будь слабкодухою, мала!

О, це нестерпно — слухати заступницькі повчання Мері Ванс! І йти цією кам’янистою дорогою босій, зі стертими п’ятами! І плакати, не маючи носовичка й не в змозі зупинитись!

— Я зовсім — шморг! — не думаю — шморг! — про Кеннета Форда — шморг-шморг! — озвалася горопашна змучена Рілла.

— Ти охолонь, мала, і послухай, що старші кажуть. Бачила я, що ти втекла з Кеном на дюни й сиділи ви там довгенько. Твоя мамця була би не рада почути таке.

— Я сама розкажу… і мамі… і панні Олівер… і Волтеру теж! — хлипала Рілла. — Ти й собі кілька годин просиділа з Міллером Дугласом на пастці для омарів! Що сказала б на це пані Еліот?

— Я не сваритимуся з тобою, — зненацька холодно й зверхньо утяла Мері. — Я лиш кажу, що не слід робити такого, поки ти ще не виросла.

Рілла більше не могла приховувати сліз. Усе було поруйноване — навіть та неземна, романтична, прекрасна година з Кеннетом виявилася зіпсованою й оскверненою. У цю мить Рілла ненавиділа Мері Ванс.

— Чого це ти плачеш? — здивувалася Мері. — Що сталося?

— Ноги… болять, — ридала Рілла, чіпляючись за рештки гордості. Було не так принизливо сказати, що плачеш від болю в ногах, аніж визнати, що… хтось позбиткувався з тебе, а друзі покинули, а ще дехто повчає, немов школярку.

— Уявляю, — співчутливо відказала Мері. — Та не журися. Я знаю, де в моєї Корнелії стоїть миска з гусячим смальцем. Він помічний — ліпше за всі ті кольдкреми. Вкладешся — то я намащу тобі п’яти.

П’яти, намащені гусячим смальцем! Отак закінчується найперша в житті вечірка, найперша в житті розмова під місяцем із кавалером!

Марно було плакати далі, тож Рілла з відчайдушним спокоєм заснула в ліжку Мері Ванс. На крилах шторму прилетів світанок, і капітан Джозая, дотримуючи обіцянки, здійняв на маяку Чотирьох Вітрів британський державний прапор, що маяв проти хмар на вітрі, мов сліпуча та незгасима сигнальна зоря.