Розділ 20 Норман Дуглас виступає на молитовному зібранні

Норман Дуглас виступає на молитовному зібранні

— Де ти блукаєш, моя дівчинко? — запитав лікар Блайт, який навіть тепер, по двадцяти чотирьох роках шлюбу, часом звертався так до дружини, коли вони лишалися самі.

Енн сиділа на терасі, замріяно споглядаючи дерева в білім серпанку весняного квіту. За білим садом, у заростях темних яличок та кремових диких вишень, навіжено виспівували вільшанки. Надходив вечір, і понад кленовим гаєм спалахнули вогники перших зірок.

Зітхнувши, Енн виринула із замрії.

— Я тікала від нестерпної дійсності, Гілберте… тікала й намагалася знайти розраду в мрії… що всі наші діти знову вдома… і вони знову малі й знову бавляться в Долині Райдуг. Тепер там завжди тихо — та я уявила, що знову чую їхні чисті голоси й веселі звуки дитячих ігор… чую висвист Джема й спів Волтера, і сміх двійнят… На кілька благословенних митей я забула про гармати на Західному фронті й до мене прийшло маленьке, несправжнє, та дуже солодке щастя.

Лікар Блайт не відповів. Іноді робота змушувала і його на деякий час забути про Західний фронт, але це ставалося дуже рідко. Тепер чуприну його посріблила сивина, якої не знати було ще два роки тому. Проте він усміхнувся, глядячи в милі ясні сірі очі, що колись були озерами сміху, а тепер здавалися озерами невиплаканих сліз.

Сьюзен у робочому капелюсі проминула їх із сапкою в руці.

— Я щойно прочитала в «Ентерпрайз», мовляв, якась пара взяла шлюб в аероплані. Пане лікарю, дорогенький, гадаєте, це вважатиметься законним? — стурбовано запитала вона.

— Певне, так, — серйозно відповів лікар Блайт.

— Бачте, — із сумнівом повела далі Сьюзен, — шлюб видається мені надто відповідальною справою для чогось такого хисткого як аероплан. Але нині все інакше, ніж було колись. Ну, до початку молитовного зібрання ще півгодини, тож піду я, мабуть, на город, повоюю з бур’янами. Та доки полотиму їх, думатиму про цей новий клопіт у Трентіно.[72] Пані Блайт, дорогенька, я непокоюся через той фортель австрійців.

— Я теж, — сумовито озвалася пані Блайт. — Уранці, доки я варила ревеневе варення, душа моя чекала звісток з війни. А коли вони надійшли, я здригнулася. Певно, треба й мені підготуватися до молитовного зібрання.

Кожне село має свою неписану історію, що передається з уст в уста, від покоління до покоління; є в ній трагічні, комічні й драматичні епізоди. Їх переповідають на весіллях та інших святах, пригадують зимовими вечорами біля домашніх вогнищ. Історії про спільне молитовне зібрання, що відбулося того вечора в методистській церкві Глена Святої Марії, судилося ввійти в цю усну хроніку.

Ідею провести спільне молитовне зібрання запропонував пан Арнольд. Місцевий батальйон, який усю зиму перебував на вишколі в Шарлоттауні, невдовзі мав відбути до Європи. Хлопці із Глена, Гарбор-Геда та Верхнього Глена приїхали в останню свою відпустку й пан Арнольд слушно запропонував улаштувати спільне молитовне зібрання на їхню честь. Пан Мередіт погодився й обидва пастори оголосили, що зібрання відбудеться в методистській церкві. Мешканці Глена Святої Марії не вельми вчащали на молитовні зібрання, але того вечора в методистській церкві не було вільного місця. Прийшли всі, хто лише міг ходити. Прийшла навіть панна Корнелія, уперше у своєму житті переступивши поріг методистської церкви. Щоб таке сталося, повинна була спалахнути світова війна.

— Колись я зневажала методистів, — спокійно пояснила панна Корнелія чоловікові, який здивувався, що вона й собі надумала відвідати молитовне зібрання, — але тепер це минулося. Немає сенсу ненавидіти методистів, коли у світі є кайзери та Гінденбурги.[73]

Отже, панна Корнелія прийшла до методистської церкви. Були там і Норман Дуглас із дружиною. Місяць із Баками й собі прочимчикував до передньої лави, усім своїм виглядом засвідчуючи усвідомлення того, яку несказанну честь він виявляє методистській церкві своєю присутністю. Парафіяни були дещо здивовані його з’явою, оскільки він демонстративно уникав будь-яких зборів, пов’язаних із війною. Утім, пан Мередіт висловив надію, що його конфесія буде широко представлена впродовж зібрання, і, очевидно, пан Прайор поставився до неї серйозно. Убравши чорний святковий костюм та білу краватку й ретельно зачесавши густу, цупку темно-сиву чуприну, він крокував методистською церквою зі щонайбільш святенницьким, на думку Сьюзен, виразом круглого, вилицюватого, червоного обличчя.

— Пані Блайт, дорогенька, я одразу збагнула, що цей чоловік замислив недобре, щойно він увійшов до церкви з таким лицем, — заявила вона невдовзі. — Авжеж, я не знала, що саме, проте ж видно було, що на умі в нього капость.

Молитовне зібрання розпочалося й тривало, як звикле. Спершу незмінно палко й велемовно виступив пан Мередіт. Опісля нього пан Арнольд виголосив промову, яку навіть панна Корнелія визнала бездоганною щодо стилю та змісту.

А потім пан Арнольд попросив пана Прайора розпочати молитву.

Панна Корнелія завжди стверджувала, що панові Арнольду бракує здогадливості. Вона зазвичай не грішила поблажливістю, судячи про методистських священиків, та в цьому разі не надто перебільшила. Превелебний пан Арнольд вочевидь не мав добре розвиненої почесної й незбагненної риси, знаної як «здогадливість», інакше він нізащо не запросив би Місяця з Баками читати молитву на зібранні, присвяченому від’їзду новобранців на фронт. Він гадав, що відповідає приязню на приязнь пана Мередіта, який по закінченні промови запросив методистського диякона керувати спільною молитвою.