Розділ 15 Поки день прохолоду навіє

Рілла з Інглсайду

Поки день прохолоду навіє

— Німці знову взяли Перемишль, — розпачливо мовила Сьюзен, проглядаючи газету. — Тепер, очевидячки, кайзер поверне йому колишню поганську назву. Кузина Софія була тут, як надійшла пошта, і, коли почула це, пані Блайт, дорогенька, зітхнула аж мовби самісінькою утробою, а тоді каже: «Ох, звісно, тепер вони захоплять Петроград». Я відповіла: «Хоч мої знання з географії не такі широкі, як хотілося б, я все ж гадаю, що від Перемишля до Петрограда неблизько». А кузина Софія знову зітхнула та й каже: «Я розчарована великим князем Ніколаєм». — «Хай лише він про це не довідається, — кажу я їй. — Бо йому буде вельми прикро, а він і без того має багато прикрощів». Та кузини Софії жодна іронія не підбадьорить. Вона, пані Блайт, дорогенька, утретє зітхнула й каже: «Але ж росіяни стрімко відступають!» А я відповіла: «То й що? Їм є куди відступати, чи не так?» Але я й собі, пані Блайт, дорогенька, тривожуся через події на Східному фронті, хоч нізащо й не зізнаюся в цьому кузині Софії.

Інші так само тривожилися; проте відступ росіян тривав ціле літо, а з ним тривала й затяжна пекуча мука.

— Я думаю, чи зможу ще колись спокійно дожидати пошти… бодай спокійно, не радісно, — сказала Гертруда Олівер. — Удень і вночі мене мучить єдина думка — чи розіб’ють німці росіян, щоби кинути потім своє знавісніле від перемоги військо на Західний фронт?

— Ні, панно Олівер, дорогенька, — мовила Сьюзен, прибираючи ролі провидиці. — По-перше, Всевишній не допустить такого, по-друге, великий князь Ніколай, хоч ми ним так чи так розчаровані, відступає гідно й без метушні — а це вельми корисне вміння, коли доводиться тікати від німецької армії. Норман Дуглас переконує, буцім той заманює їх у пастку, і на одного вбитого росіянина припадає з десяток німців. Та я собі думаю, що він просто не дає ради й робить, що може за цих обставин, так само, як усі ми. Тож, панно Олівер, дорогенька, не треба ходити далеко й шукати клопоту, коли його повно вже на самому порозі.

Першого червня Волтер поїхав до Кінгспорта. Нен, Ді та Фейт і собі подалися працювати в тамтешньому осередку Червоного Хреста. У середині липня, опісля вишколу, Волтер дістав тижневу відпустку й приїхав додому. Увесь час братової відсутності Рілла прожила самою надією на цей тиждень, і тепер упивалася кожною його миттю, шкодуючи навіть часу на сон, який видавався їй марною тратою дорогоцінних хвилин. Та попри сум, то був прекрасний тиждень, сповнений щемких незабутніх годин, коли вони з Волтером гуляли, розмовляли й мовчали вдвох. Тими днями він належав тільки їй, і вона знала, що він віднаходить силу й підтримку в її розумінні та співчутті. Приємно було усвідомлювати, що вона означає для нього — це знання допомагало їй пережити найважчі, нестерпні години, давало змогу час від часу всміхатися й навіть сміятися. Вона знайде розраду в сльозах, коли Волтер поїде — але не тепер. Рілла не дозволяла собі плакати навіть ночами, щоб уранці її не виказали підпухлі очі.

Останнього вечора вони удвох прийшли в Долину Райдуг і сіли на березі потічка, при корінні Білої Дами, де в давні безхмарні дитячі роки сповнювалися веселощами їхні бенкети. Того вечора понад Долиною Райдуг розкинулося шатро незвично розкішного призахідного неба; його огорнули чисті сірі сутінки, де-не-де помережані зорями; потім із неба на землю линуло місячне сяйво, являючи очам одне й ховаючи інше, освітлюючи одні улоговини й видолинки та вкриваючи інші чорною оксамитовою запоною тіні.

— Коли я буду «десь у Франції»[55], — мовив Волтер, закохано оглядаючи довколишню красу, — я згадуватиму ці тихі росяні місця, просотані місячним сяйвом. Смолистий запах сосон, білі озера, вилиті з місячних променів, і «верхи гір»… який то прекрасний давній псалом[56]. Рілло! Поглянь на ці верхогір’я… ми бачили їх із дитинства й гадали, що чекає на нас поза ними, у великому світі. Які вони спокійні й могутні… які терплячі й незмінні… мов серце доброї жінки. Рілло-моя-Рілло, чи знаєш ти, ким стала для мене впродовж цього року? Я хочу сказати це, перш ніж поїду. Я не пережив би цього часу, якби не ти — маленьке вірне серце, сповнене любові.

Рілла не наважилася відповісти — лише тихенько взяла Волтера за руку й міцно стисла її.

— Рілло, коли я опинюся там, у цьому пеклі на землі, яке влаштували люди, що забули Бога, думка про тебе додасть мені сил. Я знаю, що ти будеш мужня й терпляча — така, якою була весь цей рік — і я не боюся за тебе. Хай що з нами станеться, ти будеш Ріллою-моєю-Ріллою… попри все.

Рілла притлумила плач і зітхання, проте легенько здригнулася й Волтер відчув, що сказаного достатньо. Після хвилинної тиші, у якій брат і сестра давали одне одному мовчазну обітницю, Волтер сказав:

— А тепер забудьмо про нудну розважливість. Зазирнімо в майбутнє — коли війна закінчиться, ми із Джемом та Джеррі повернемося додому й усі знову будемо щасливі.

— Ми вже не зможемо бути щасливі… так, як колись, — мовила Рілла.

— Ні, не так, як колись. Жоден із тих, хто зазнав цієї війни, уже не буде щасливий так само, як досі. Але то буде інше щастя, сестричко — щастя цінніше… яке ми самі заслужили. Адже ми були дуже щасливі, доки не розпочалася війна. У такому домі як Інглсайд, із такими батьками як наші, ми не могли не бути щасливі. Та це було щастя, дароване нам життям і любов’ю — воно не належало нам насправді… життя могло щомиті забрати його в нас. Проте ніщо не забере вже того щастя, яке ми самі відвоюємо, виконуючи свій обов’язок. Я збагнув це тоді, коли записався до війська. Хоч нині я ще боюся, проживаючи те, чого поки не сталося, від того травневого дня я щасливий. Рілло, коли я поїду, ти мусиш дбати про маму. Жахливо бути матір’ю впродовж цієї війни — матерям, сестрам, дружинам і нареченим випадає найважча покута. Рілло, моя маленька красуне, ти теж чиясь наречена? Якщо так, скажи мені перш, ніж я поїду на фронт.

— Ні, — мовила Рілла, та потім, прагнучи бути відвертою з Волтером у цій останній розмові — можливо, останній у їхньому житті — вона додала, шаріючись попід місячним світлом: — Але якби Кеннет Форд… попросив…

— Розумію, — відповів Волтер. — І Кен також в однострої. Сердешна дівчинко, як тобі тяжко… А я не покину тут милої, що плакатиме за мною… і слава Богу.

Рілла поглянула в бік пасторського дому на ближньому пагорбі. В Униному вікні світилося. Зненацька її охопила спокуса сказати щось… проте вона враз відчула, що не повинна цього робити. То була чужа таємниця; та й сама Рілла нічого не знала достеменно — тільки здогадувалася.

Волтер ніжно й печально розглядався довкола. Він завжди любив це місце. Як весело було їм тут колись! Привиди минулого сновигали стежками поміж місячносяйних плям, весело визираючи з-за хисткого ялинового гілля: Джем і Джеррі, засмаглі босоногі школярі, вудили рибу в струмку й смажили її на давньому, обкладеному камінням, вогнищі, Нен, Ді та Фейт, усміхнені, ясноокі, гарненькі дівчатка; мила й скромна Уна; Карл, що схилився над колонією мурах чи жуків; Мері Ванс, ущиплива, добросерда й гостра на язик; сам Волтер читав вірші, лежачи на траві, чи мандрував уявними замками. Вони були зусібіч — він бачив їх так само явно, як бачив Ріллу… так само, як уздрів колись Дударя, що спускався в долину в останнім призахіднім світлі. І вони, веселі привиди колишніх радісних днів, зверталися до нього: «Ми були дітьми вчора… Волтере, ти мусиш битися за нинішніх і завтрашніх дітей».

— Де ти, Волтере? — тихо засміялася Рілла. — Вернися… вернися.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Рілла з Інглсайду» автора Люсі-Мод Монтгомері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 15 Поки день прохолоду навіє“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ 1 Гленські «Новини» та інші чутки

  • Розділ 2 «Світанкова роса»[3]

  • Розділ З Вечірні веселощі

  • Розділ 4 Чути музику Дударя

  • Розділ 5 «Шум кроків»[10]

  • Розділ 6 Сьюзен, Рілла й Понеділок приймають несхитні рішення

  • Розділ 7 Дитя воєнної доби та супниця

  • Розділ 8 Рішення Рілли

  • Розділ 9 Доктор Джекіл зазнає лиха

  • Розділ 10 Ріллині гризоти

  • Розділ 11 Морок і світло

  • Розділ 12 У дні Лангемарка

  • Розділ 13 Гірка пігулка образи

  • Розділ 14 Болісне рішення

  • Розділ 15 Поки день прохолоду навіє
  • Розділ 16 Реалізм і романтика

  • Розділ 17 Тяжкі тижні

  • Розділ 18 Воєнне весілля

  • Розділ 19 «Вони не пройдуть»

  • Розділ 20 Норман Дуглас виступає на молитовному зібранні

  • Розділ 21 «Любовні історії огидні»

  • Розділ 22 Понеділок знає

  • Розділ 23 «А тепер добраніч»

  • Розділ 24 Мері з’являється вчасно

  • Розділ 25 Ширлі йде на фронт

  • Розділ 26 Сьюзен вислуховує освідчення

  • Розділ 27 Очікування

  • Розділ 28 Чорна неділя

  • Розділ 29 «Поранений і зник безвісти»

  • Розділ 30 Зміни на краще

  • Розділ 31 Пані Матильда Пітмен

  • Розділ 32 Звістка від Джема

  • Розділ 33 Перемога!

  • Розділ 34 Пан Гайд іде туди, де йому й місце, а Сьюзен улаштовує собі медовий місяць

  • Розділ 35 «Рілла-моя-Рілла!»

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи