Розділ 18 Воєнне весілля

— От він і поїхав, — сказала Міранда, — і вже, можливо, не повернеться; та я його дружина й мушу бути гідна його. Я йду додому.

— Може, ходімо спершу до нас? — боязко мовила Рілла. Ніхто з односельців не знав іще, як пан Прайор поставився до вчинку своєї дочки.

— Ні. Якщо Джо може стати віч-на-віч із гунами, я теж можу стати віч-на-віч із рідним батьком, — несхитно відказала Міранда. — Дружина солдата не може бути слабкодухою. Ходімо, Вілфі. Я піду просто додому й витримаю найгірше.

Проте нічого страшного не сталося. Очевидно, пан Прайор уже встиг подумати, що найняти служницю нелегко, що всі численні родичі Джо залюбки приймуть Міранду до себе… та ще й зметикував, що існує на світі грошова допомога дружинам військовослужбовців. Хай там як, він лише буркнув, що донька втнула дурницю й пошкодує про це, після чого юна пані Мілгрейв наділа свій звичний фартух і стала до хатньої праці, а Вілфред Лор’є, якому геть не сподобалося мешкати взимку на маяку, заснув у кубельці за ящиком із дровами для печі, радий, що більше не мусить бути присутнім на жодних воєнних весіллях.