Розділ 18 Воєнне весілля

Сьюзен відчула, що, певне, уже застара для таких потрясінь.

— Рілло, за кого ти віддаєшся? — пролебеділа вона.

— Сьюзен, мила, то не я щаслива наречена. Міранда Прайор і Джо Мілгрейв поберуться завтра вдень, доки батько її буде в місті. Воєнне весілля, Сьюзен — це дуже цікаво й романтично, правда? Я ще ніколи в житті так не хвилювалася.

Радісне збудження охопило весь Інглсайд, не оминувши навіть пані Блайт і Сьюзен.

— Я негайно стану пекти цей торт, — мовила Сьюзен, зиркаючи на годинник. — Пані Блайт, дорогенька, ви ж почистите фрукти й зіб’єте яйця, так? Якщо ви допоможете мені, увечері торт уже буде в печі. А завтра ми приготуємо салати й решту страв. Я працюватиму всю ніч, якщо доведеться, щоб дошкулити Місяцю з Баками.

Прийшла Міранда, задихана й готова щомиті розплакатися.

— Я позичу тобі свою білу сукню, — мовила Рілла. — Треба лише трохи допасувати її.

Отож дівчата стали до праці, і перешивали, підрубували, обметували, розпорювали в поті чола. Завдяки їхнім невтомним зусиллям до сьомої вечора сукня була готова й Міранда приміряла її в Ріллиній спальні.

— Дуже гарно, але… ох, якби ж мені ще серпанок, — зітхнула Міранда. — Я завжди мріяла піти до вінця в пишнім білім серпанку.

Очевидно, є на світі добра фея, що здійснює бажання молодят воєнної доби. Двері відчинилися й увійшла пані Блайт із повним оберемком невагомої прозорої тканини.

— Мірандо, мила, — сказала вона. — Я хочу, щоб завтра ти вбрала мій весільний серпанок. Двадцять чотири роки тому я була нареченою в стареньких Зелених Дахах — найщасливішою з усіх наречених на світі… а кажуть, буцім серпанок щасливої молодої приносить удачу.

— Які ви ласкаві, пані Блайт, — відповіла Міранда, і очі її сповнилися слізьми вдячності.

Серпанок приміряли й уклали гарними зборками. Сьюзен прийшла, щоби помилуватися, проте надовго не затрималася.

— Торт уже в печі, — пояснила вона, — а я додержую тактики пильного споглядання. Чи ви вже знаєте, що великий князь захопив Ерзурум[66]? Це гірка пігулка для турків. Шкода, що я не можу сказати російському царю, якої помилки він припустився, виславши Ніколая у відставку.

І Сьюзен рушила на кухню, звідки невдовзі долинув страшенний грюкіт і відчайдушний скрик. Усі кинулися туди — лікар Блайт із дружиною, панна Олівер, Рілла й Міранда у весільнім серпанку. Сьюзен сиділа посеред кухні, випроставши ноги, розгублена й ошелешена, а Док, вочевидь у гайдівській подобі, стояв на буфеті, вигнувши спину, шалено блимаючи очима й настовбурчивши хвіст, утричі товщий, аніж зазвичай.

— Сьюзен, що сталося? — стривожено вигукнула пані Блайт. — Ви впали? Ви забилися?

Сьюзен поволі підвелася.

— Ні, — похмуро буркнула вона, — не забилася, хоч усередині все й розтрушене. Ви собі не хвилюйтеся. А щодо того, що сталося — то я спробувала стусонути цього триклятущого кота двома ногами водночас, і отак воно й вийшло.

Усі зареготали. Лікар Блайт безпорадно підняв руки.

— Ох, Сьюзен, Сьюзен! — насилу вимовив він. — Невже це я чую лайку з ваших уст?