Розділ «I»

Це заняття його змусила припинити поява людини, з якою він домовився. Гауптштурмфюрер СА Вальтер Пйонтек з Гестапо виглядав, наче добродушний шинкар. Потиснувши великою м’ясистою лапою невелику Моккову долоню, він зручно розсівся за столом. Замовив те саме, що й Мокк — судака і пікантний салат з ріпи. Перш ніж перейти до справи, радник подумки складав характеристику свого співрозмовника: огрядний брандербуржець, лисий веснянкуватий череп, обліплений кущиками рудого волосся, зелені очі й пухкі щоки. Любитель Шуберта й неповнолітніх дівчаток.

— Вам про все відомо, — мовив він без зайвого вступу.

— Про все? Ні... Я знаю не на багато більше, аніж той добродій... — Пйонтек вказав на чоловіка, який читав газету. На першій сторінці «Шлезіше Таґесцайт» впадав у вічі здоровенний заголовок: «Смерть баронеси в потязі Бреслау-Берлін. Слідство веде радник Мокк».

— Гадаю, значно більше, — Мокк підчепив виделкою останній хрусткий шматок судака й допив рештки пива. — Я неофіційно прошу вашої допомоги, пане гауптштурмфюрер. У Бреслау, а може й у всій Німеччині, немає кращого за вас знавця релігійних сект і таємних організацій. Їхня символіка є для вас прозорою. Прошу вас знайти організацію, яка використовує символ скорпіона. Я це оціню, а в майбутньому віддячу за всі ваші поради чи вказівки. Адже кримінальний відділ і я особисто також володіємо різноманітною інформацією, що може вас зацікавити.

— Невже я мушу виконувати прохання всіх працівників крипо[13]? — Пйонтек широко посміхнувся й примружив очі. — Навіщо мені вам допомагати? Тому, що мій шеф із вашим на «ти», а по суботах вони разом грають у ската?

— Ви мене не досить уважно слухаєте, пане гауптштурмфюрер. — Мокк вирішив сьогодні будь-що зберігати витримку. — Я пропоную вам дещо корисне, а саме обмін інформацією.

— Пане раднику, — Пйонтек зі смаком доїв судака, — мій шеф наказав мені прийти. І я прийшов. З’їв смачну рибу й виконав шефів наказ. Усе гаразд. Мене ця справа не обходить. О, самі бачите, — і він товстим пальцем тицьнув на титульну сторінку газети: «Слідство веде радник Мокк».

Мокк уже вкотре подумки схилився перед своїм старим начальником. Кримінальний директор Мюльгауз мав рацію. Пйонтек був людиною, яку спершу треба гепнути обухом по лобі й приголомшити. Мокк знав, що напад на Пйонтека може виявитися дуже ризикованим, тому якусь мить ще зволікав.

— Хіба ваш шеф не попросив допомогти нам?

— Навіть не натякнув, — Пйонтек розтягнув у посмішці губи.

Тоді радник кілька разів перевів подих і відчув, як у ньому наростає солодке відчуття влади.

— Ви нам, Пйонтеку, допомагатимете щосили. Напружите всі ваші сірі клітини. А як треба буде, то й у бібліотеці посидите... А знаєте, чому? Бо про це прохає аж ніяк не ваш шеф, і не кримінальний директор Мюльгауз, навіть не я... Про це благає розкішна одинадцятилітня пустунка Ільза Доблін, яку ви зґвалтували у своїй машині, перед тим щедро заплативши її п’яній матері. Про це просить Аґнес Гертінґ, щебетушка з мишачими хвостиками, яку ви притисли в будуарі мадам ле Ґеф. На фото ви вийшли навіть непогано.

Пйонтек продовжував шкіритись у посмішці.

— Дайте мені кілька днів.

— Звичайно. Прошу зв’язуватися безпосередньо зі мною. Зрештою, це ж «радник Мокк веде слідство».