Розділ «I»

Уперше радник кинув на свого асистента погляд, сповнений холодної прихильності.

— Форстнере, домовтеся про телефонну розмову між мною й професором Андре з університету. І ще, будь ласка, подзвоніть до резиденції барона фон дер Мальтена й запитайте, о котрій пан барон зможе мене прийняти. За п’ять хвилин збираємося в мене.

Моккові здалося, що виходячи, Форстнер клацнув підборами.

Агенти й інспектори, асистенти, секретарі й кримінальні вахмістри без подиву дивилися на неголеного шефа та блідого Форстнера. Вони знали, що нинішні проблеми зі шлунком останнього викликані зовсім не тим, що він переїв улюбленої кров’янки з цибулею.

— Шановні панове, прошу відкласти всі справи, якими ви зараз займаєтеся. — Мокк промовив голосно й чітко. — Ми повинні вжити всіх законних і незаконних методів, аби відшукати вбивцю чи вбивць. Можете бити й шантажувати. Я постараюся, щоб вам відкрили доступ до всіх таємних справ. Не шкодуйте грошей для інформаторів. А зараз деталі. Ганзлік і Бурк, допитайте всіх торговців тваринами, починаючи від постачальників зоопарку й закінчуючи продавцями папуг і золотих рибок. Чекаю на рапорт у вівторок уранці. Смоложе, ви складете список всіх приватних звіринців у Бреслау й околицях, а також список ексцентриків, що полюбляють спати з анакондами. Потому всіх їх допитаєте. Вам допоможе Форстнер. Рапорт подати у вівторок. Гельм і Фрідріх, перегляньте справи усіх збоченців і ґвалтівників від кінця війни. Особливу увагу зверніть на любителів тварин і на тих, хто хоч би трохи вивчав східні мови. Рапорт у понеділок увечері. Райнерте, ви зберете двадцятеро людей, обійдете всі борделі й допитаєте стількох повій, скількох зможете. Ви повинні запитувати про клієнтів-садистів і таких, що під час оргазму цитують «Камасутру». Рапорт — у вівторок. Кляйнфельд і Кранк. Для вас нелегке завдання. Ви повинні встановити, хто останнім бачив нещасних жертв. Щодня о третій — проміжні рапорти. Шановні панове, завтрашня неділя оголошується робочим днем.

Бреслау, того ж таки 13 травня 1933 року. Одинадцята година ранку

Професор Андре був невблаганним. Він категорично стверджував, що розшифрувати зможе лише оригінальний текст, написаний на шпалері. Він не хотів навіть чути про жодні фотографії чи найдосконаліші, переписані від руки копії. Мокк пам’ятав роки, коли сам здобував філологічну освіту, хоча так її й не завершив. Він відчував повагу до рукописів і тому поступився. Поклав слухавку й наказав Форстнерові принести зі складу речових доказів сувій тканини з таємничими рядками. А сам подався до шефа кримінального відділу, доктора Гайнріха Мюльгауза й представив йому план дій. Кримінальний директор не коментував, не хвалив, не лаяв, нічого не радив. Він нагадував дідуся, який з поблажливою усмішкою вислуховує фантазії свого онука. Погладжував довгу шпичасту бороду, поправляв пенсне, пахкав люлькою й щомиті заплющував очі. У такі моменти Мокк і собі закривав очі, намагаючись таким чином запам’ятати «портрет» свого начальника.

— Прошу не спати, юначе, — заскреготів Мюльгауз. — Я знаю, що ви втомилися.

Він затарабанив жовтими пальцями по стільниці. Дідусь покартав онука.

— Ви повинні знайти вбивцю, Ебергарде. Вам відомо, що буде, коли ви його не знайдете? За місяць я йду на пенсію. А ви? Замість того, аби посісти моє місце, а це цілком імовірно, ви станете, наприклад, комендантом поліційного постерунку на вокзалі в якійсь глушині. Або пильнуватимете рибні ставки біля Любіна як комендант тамтешньої Fischereipolizei[8]. Ви добре знаєте фон дер Мальтена. Якщо ви не знайдете вбивцю, він вам помститься. А Мальтен залишається дуже впливовим. Ага, ледь не забув... Стережіться Макса Форстнера. Завдяки йому Гестапо знає про кожен наш крок.

Мокк подякував за вказівки й пішов до свого кабінету. Поглянув у вікно на міський рів, уздовж якого височіли старі каштанові дерева, й на залитий сонцем Шлосс-пляц, де марширував військовий оркестр, репетируючи перед завтрашнім Святом Весни. Сонячні промені оточили Моккову голову бурштиновим ореолом. Заплющив очі й знову побачив самотню калічну дівчинку над річкою. Бачив і дружину управителя, об’єкт своїх юнацьких бажань. Вона повільно наближалася здалеку.

Телефонний дзвінок повернув його до управління поліції. Він розчесав пальцями ледь масне волосся й підняв слухавку. Дзвонив Кляйнфельд.

— Пане раднику, останнім, хто бачив убитих живими, був офіціант Мозес Гіршберґ. Ми допитали його. Опівночі він подавав їм каву в салоні.

— Де тоді знаходився потяг?

— Між Леґніцею і Бреслау, за Мальчнцями.

— А між Мальчнцями і Бреслау була якась зупинка?

— Ні. Він міг лише чекати на зелений сигнал у Бреслау, перед самим вокзалом.

— Дякую, Кляйнфельде. Перевірте гарненько цього Гіршберга, чи в нас нічого немає на нього.

— Гаразд.

Телефон задзвонив удруге.

— Пане раднику, — почувся баритон Форстнера. — Професор Андре визначив алфавіт як давньосирійський. У вівторок отримаємо переклад.