Розділ «IX»

Смерть у Бреслау
Бреславські Конти, неділя 15 липня 1934 року. Восьма година вечора

Барон фон Кепперлінґ прогулювався великим парком, який оточував його маєток. Призахідне сонце завжди викликало в нього неспокій і незрозумілий сум. Його дратували крики павичів, що проходжувалися навколо палацу, плюскіт води в басейні, де розважалися його друзі. Сердило й валування собак, і невгамовна цікавість сільських дітлахів, чиї очі стежили за всім, що діялося за огорожею палацу, навіть увечері й уночі, з дерев і парканів, невідступно, наче очиська диких звірів. Він ненавидів тих нахабних брудних байстрюків, які ніколи не відводили очей, а побачивши його, заходилися знущальним сміхом. Фон Кепперлінг глянув на мур, що оточував палац: йому здалося, що він їх бачить і чує. Незважаючи на злість, яка охопила його, він розміреною ходою попрямував до палацу. Помахом руки підкликав старого камердинера Йозефа.

— Де Ганс? — запитав він холодно.

— Не знаю, ясновельможний пане. Хтось йому подзвонив і він вибіг з палацу дуже збуджений.

— Чому ти мені про це не сказав?

— Я не вважав за потрібне турбувати ясновельможного пана під час прогулянки.

Барон спокійно глянув на старого слугу й подумки полічив до десяти. Насилу опанувавши себе, прошипів:

— Йозефе, я прошу повідомляти мені будь-яку, навіть на твій погляд неважливу інформацію про Ганса. Якщо хоч раз не виконаєш цього наказу, скінчиш як жебрак під церквою Тіла Господнього.

Барон вибіг з будинку й декілька разів вигукнув у бік згасаючого сонця ім’я улюбленого камердинера. У відповідь — лише непривітні погляди дітлахів на паркані. Фон Кепперлінг кинувся до залізних воріт. Його підганяли знущальні погляди, тужавіло вечірнє повітря. «Гансе, де ти? — кричав барон; він спіткнувся на рівному місці: — Гансе, де ти, я не можу підвестися». Тужавіло вечірнє повітря, тужавів свинець у бароновім тілі. За парканом блиснули автомати. Кулі зі свистом цьвохкали по гравієвій стежці, здіймали хмари куряви, ранили ніжне баронове тіло, не даючи йому ані підвестися, ані впасти на землю. «Де ти, Гансе?».

Ганс сидів біля Макса Форстера на задньому сидінні «Мерседеса», який стояв з увімкненим двигуном. Він плакав. Його ридання сягнули crescendo саме тоді, коли до машини підбігло двоє людей з автоматами. Вони сіли спереду. Авто рвонуло з місця.

— Не плач, Гансе, — співчутливо промовив Форстнер. — Ти просто врятував своє життя. Зрештою, і я врятував своє.

Бреслау, того ж таки 15 липня 1934 року. Восьма година вечора

Курт Вірт і Ганс Цупіца знали, що вони не відмовлять Моккові. Ці двоє бандитів, перед якими тремтіло все злочинне Бреслау, були перед «добрим дядечком Ебергардом» у подвійному боргу: по-перше, він урятував їх від шибениці, по-друге — дозволив займатися прибутковою справою, яка вкрай суперечила німецькому законодавству. Натомість він інколи вимагав від них те, що вони вміли робити найкраще.

Вірт познайомився з Цупіцею двадцять років тому, в 1914 році, на торгівельному судні «Принц Гайнріх», яке курсувало між Ґданськом і Амстердамом. Вони потоваришували без зайвих слів — Цупіца був німим. Спритний, старший на десять років, невисокий і худий Вірт заопікувався двадцятилітнім німим велетнем, і не пошкодував про це вже за місяць, коли Цупіца вперше врятував йому життя. Це сталося в одній таверні в Копенгагені. Трьом п’яним італійським матросам забаглося показати малому худому німцеві, що таке гарні манери, а саме, як слід пити вино. Урок культури полягав у вливанні до Віртової горлянки галонів данської кислятини. Коли сп’янілий Вірт упав, італійці збагнули, що цього шваба їм однаково не вдасться цивілізувати, тож буде краще, коли такий невіглас просто зникне з лиця землі. Своє рішення вони почали втілювати за допомогою розбитих пляшок. Але зненацька до ганделика зайшов Цупіца, який щойно замалим не розвалив дерев’яного нужника, де йому вдалося запопасти одну з численних утішительок копенгагенських матросів. У її обіймах він не втратив усієї енергії. За кілька хвилин італійці вже не рухалися. Наступного дня офіціант, чий вигляд злякав би не одного сміливця, під час допиту в поліції трусився, як осиковий листок, намагаючись відтворити стогони, харчання та звуки репання шкіри та брязкіт скла. Коли Вірт очуняв, він зважив усі «за» і «проти» та раз і назавжди покинув професію матроса. На суходіл разом з ним зійшов також невідлучний Цупіца. Однак повністю з морем вони не розсталися. Вірт вигадав невідомий тоді в Європі спосіб заробляти на життя: брати данину з портових контрабандистів. Обоє створили механізм, що справно діяв. Вірт був його мозковим центром, а Цупіца — силою. Вірт вів переговори з контрабандистами. Якщо вони виказували непокору, Цупіца викрадав їх і вбивав вигаданим Віртом способом. Невдовзі вся поліція Європи розшукувала їх у доках Гамбурга й Стокгольма, де вони залишали покалічені тіла своїх жертв, і в борделях Відня й Берліна, де вони витрачали купу чимраз менш вартісних марок. Обоє відчували за спинами гарячий подих переслідувачів. Випадкові спільники дедалі частіше виказували їх поліції, спокусувшись на винагороду, однак вони були невловні. Вірт мав вибір: виїхати до Америки, де на них чекала мафія, кровожерна, жорстока конкуренція з боку місцевих рекетирів, або знайти якусь тиху й спокійну місцинку в Європі. Перший шлях був дуже небезпечним, другий — майже неможливим, тим паче, що всі європейські поліцейські носили в кишенях фотографії обох бандитів, мріючи спіймати їх і здобути славу.

Проте ця слава якось усіх оминала, а одна людина взагалі від неї відмовилася. То був бреславський поліцейський, кримінальний комісар Ебергард Мокк, який у середині двадцятих років очолював так званий відділ моралі, що патрулював, зокрема, район Борек. Це трапилося невдовзі після його неймовірного підвищення на службі. Усі газети сповіщали про блискучу кар’єру сорокарічного поліцейського, який раптом став однією з найважливіших персон у місті — заступником шефа кримінального відділу бреславської поліції, Мюльгауза. 18 травня 1925 року під час звичайної перевірки публічного дому на Кастаніен-алеє Мокк, тремтячи від нервового збудження, покликав якогось постового з вулиці й удерся з ним до кімнати, де дует Вірт & Цупіца зливався в екстазі із жіночим тріо. Побоюючись опору з боку заарештованих, Мокк задля більшої певності підстрелив обох хлопів, перш ніж вони встигли вилізти з-під дівок. Потім разом із постовим зв’язали Вірта й Цупіцу й вивезли до Карловнць. Там Мокк запропонував двом зв’язаним бандитам, які стікали кров’ю, свої умови: він не віддасть їх під суд, якщо вони назавжди оселяться в Бреслау і в усьому коритимуться йому. Цю пропозицію було беззастережно прийнято. Заперечень у даному випадку не мав і постовий Курт Смолож. Він умить збагнув хід Мокковнх думок, тим більш, що вони цілком конкретним чином впливали на його кар’єру. Обоє бандитів опинилися в певному дружньому борделі, де їх прикували наручниками до ліжок і залишили під дбайливим медичним доглядом. Через тиждень Мокк уточнив умови: зажадав тисячу доларів для себе й п’ятсот для Смоложа. Він не довіряв німецькій валюті, враженій смертельною недугою, — інфляцією. Натомість пообіцяв Віртові заплющити очі на збирання данини з контрабандистів, які, переправляючи свої ліві товари в Щецін, зупинялися в бреславському порту. Мокк змусив Вірта беззастережно прийняти усі пропозиції, скориставшись сентиментальними аргументами: він вирішив розділити нерозлучних друзів і запевнив Вірта, що у випадку, коли той не доставить грошей вчасно, Цупіцу буде віддано в руки правосуддя. Другим важливим аргументом була перспектива спокійного, усталеного життя замість колишніх поневірянь. Через два тижні Мокк і Смолож стали заможними людьми, а видерті з-під катівської сокири Вірт і Цупіца ступили на незвідану землю, цілину, яку вони швидко освоїли властивими для себе методами.

Того вечора вони із задоволенням пили теплу горілку в ганделику Ґустава Тіля на Бангоф-штрасе. Маленький чоловічок з лисячим, поораним шрамами обличчям, і його супутник, здоровенний мовчазний велетень, були доволі незвичною парою. Дехто з гостей крадькома з них сміявся, один із постійних завсідників анітрохи не бентежився й відверто брав їх на глум. Товстун з рожевим зморшкуватим обличчям щомиті вибухав реготом, тицяючи в їхній бік жирним пальцем. Ті не зважали на його кпини і він вирішив, що вони боягузи. А оскільки нічого гладун так не любив, як знущатися з лякливих, він підвівся і, важко тупаючи по вологих дошках підлоги, рушив до своїх жертв. Зупинився біля їхнього столика й хрипко розреготався:

— Ну що, недомірку... Вип’єш із добрим дядечком Конрадом?

Вірт на нього навіть не глянув і продовжував креслити пальцем дивні фігури на мокрій цераті. Цупіца задумливо споглядав квашені огірки, що плавали в каламутному розсолі. Нарешті Вірт підвів очі на Конрада. Та не з власної волі: гладун стиснув йому щоки і приклав до рота пляшку горілки.

— Відчепися від мене, ти, жирна свиня! — Вірт насилу потамував копенгагенські спогади.

Гладун недовірливо закліпав і схопив Вірта за вилоги піджака. Проте він не помітив велетня, що підвівся зі свого місця. Товстий Конрад ударив Вірта головою, але удар не досяг мети: між головою нападника й обличчям жертви опинилася долоня Цупіци, на яку й наштовхнулося жирне чоло. Та сама долоня схопила товстуна за ніс і жбурнула на стійку. Тим часом Вірт не марнував часу. Він стрибнув за бар, ухопив супротивника за комір і притиснув його голову до мокрої від пива ляди. Цей момент використав Цупіца. Він розвів руки, а тоді різко їх стиснув. Між його долонями опинилася голова нападника, два удари з обох боків до крові стиснули скроні, в очах потемніло. Цупіца підхопив безживне тіло попід пахви, Вірт торував йому шлях. Присутні в ганделику заніміли від жаху. Усі розуміли, що з Конрадом Шмідтом упорається далеко не кожен.

Бреслау, того ж таки 15 липня 1934 року. Дев’ята година вечора

У камері № 2 слідчої в’язниці управління поліції встановили небачений пристрій: стоматологічне крісло, опертя для рук та ніг котрого доповнювали шкіряні паски з мосяжними застібками. Зараз паски надійно утримували великі, жирні кінцівки чоловіка, який здавався таким переляканим, що замалим не проковтнув кляп.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у Бреслау» автора Марек Краєвський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „IX“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи