Розділ другий

Брюс на знак згоди кивнув, додавши:

— Думаю, з трьохсот ярдів можна було б і стріляти. Гадаю, так було б найкраще. Коли заходити до нього знизу, він неодмінно занюхає нас... І чому він не трапився нам на годинку раніше?

— Атож, тоді б ми здерлися на гору й звалилися б на нього, наче сніг на голову! — засміявся Ленгдон. — Знаєш, Брюсе, такого схибленого верхолаза, як оце ти, ще треба добре пошукати! Тобі дай волю, так ти полізеш хоч на Гардесті, хоч на Джикай, аби лиш вистрелити у козла, стоячи вище, ніж він, тоді як і знизу поцілити простіше простого. Щастя, що зараз не ранкова пора. Ми ж можемо дістатися до нього через виярок!..

— Можна й так, — стенув плечима Брюс. Вони вирушили.

Не криючись, шукачі пригод пішли через заквітчані зелені луки, що розкинулися перед ними. Поки відстань між ними та гризлі не скоротиться до півмилі, не було ані найменшої небезпеки, що він їх помітить. Вітер змінився, тепер він дув майже прямо їм в обличчя. Мандрівники прискорили крок, тоді побігли підтюпцем. Коли схил гори поближчав, ведмедя заступив великий пагорб, і хвилин із п’ятнадцять вони просувалися, не бачачи ані його, ані місцини, на якій він розташувався. Потім ще хвилин десять вони йшли до виярка — вузького рівчака з прямовисними стінками та устеленим камінням дном. Цей вибалок за кількадесят років промили талі води, щовесни струмуючи із засніжених гірських вершин. Діставшися виярка, вони сторожко роззирнулися.

Тепер від них до здорованя гризлі, мабуть, залишалося якихось шістсот ярдів, а від місця, де закінчувався рівчак, — ярдів зо триста.

Брюс перейшов на шепіт.

— Ти, Джиммі, зараз підіймешся виярком і спробуєш непомітно підкрастися до ведмедя. Якщо ти вистрелиш і промахнешся, або тільки пораниш його, він зробить одне з двох. Чи, може, з трьох. Перше: він намагатиметься дізнатися, хто ти такий. Друге: дремене ущелиною. Третє: спуститься в долину, і це станеться тут. Якщо він дремене в ущелину, зупинити його ми не зможемо. Якщо він займеться тобою, стрибай у виярок. Хоча, гадаю, ти поцілиш у нього. Якщо ж не влучиш, то він, найімовірніше, утікатиме сюди, і тоді я його тут зустріну. Ну, Джиммі, все, ні пуху тобі!

Сказавши це, він вийшов з виярка і причаївся за брилою, звідки можна було спостерігати за ведмедем, а Ленгдон почав нечутно підійматися по кам’янистому дну.