Розділ «III. Язикате лихо»

Стоячи навколішках біля велосипеда, Едек оглянувся. «Ого, язикате лихо».

— Була така одна синичка, навіть трохи схожа...— мовив голосно.

— Коли б я повірила, то змушена була б погано подумати про вас. А цього мені не хочеться. Хочу бачити людей кращими, ніж вони є. І вас теж. Ну як, ви там зробите щось, бо я поспішаю, хотіла дещо залагодити сьогодні у Вондолку. Це село, за десять кілометрів.

— Камера пропускає,— заявив Едек після марних спроб накачати її.

— У мене є латки, мерщій до роботи. А сваритися для початку не варто, правда?

— Ат,— буркнув зневажливо хлопець.— Дозвольте, я зараз усе зроблю.

— Спасибі, а я тим часом загляну до пані Гелени...

— Ні, ви не відходьте.

Ступивши крок, дівчина спинилася.

— O-о! Без мене у вас легше діло піде. Дві роботи водночас ніколи не роблять.

І пирскнула сміхом, побачивши його здивований погляд.

— Друга робота — це коли ви придивляєтесь до моїх наполеонівських поз. Нічого, я зараз прийду, посумуйте трохи.

Едек сердито розібрав колесо, витягнув камеру, потім зачищав пробите місце, приклеював латку. Його здивувала ця дівчина. В глухому селі, а така кмітлива і гостра на язик. «Навіть в Ольштині таких не часто здибаєш. І зовсім непогана...»

Але одразу ж подумав, що тепер йому й позалицятись не хочеться. В Ольштині хлопцеві набридли й дівчата. «Ех, чорт приніс того Красавчика, все це через нього». І його раптом пойняла злість на цілий світ і на самого себе. Кілька хвилин — і колесо було готове. Едек прикріпив насос до рами, сховав латки, клей, закурив. Годинник у хаті пробив першу. Хотілося їсти, але в домі лісничого, як упевнився хлопець, їли в різний час. Усе залежало від роботи в лісі.

— О, ви так скоро впоралися! Дякую,— несподівано появившись знову, сказала дівчина.

— Ви вже тут, а я вже хотів було позіхнути на весь рот.

— Навіть після такої небуденної події, як знайомство зі мною?— Вона засміялась, а Едек подумав, що ямочки, які з’являються у неї на щоках, дуже симпатичні.

— Ближче, мабуть, з вашим велосипедом...

— Дорікаєте мені за цю свою маленьку послугу? Сподіваюся, що якось віддячу вам. А тим часом до побачення, я поспішаю.

Подала руку. І Едек помітив, що дівчина явно надулася.