Розділ «XXV. Несподівана зустріч»

— А я тобі кажу, кинь, брат, усе це. На селі гнитимеш? У цій дірці? Я ждатиму тебе в Ольштині. Доброї братви тепер мало, два такі, як ми, цілий світ завоюють. Гроші, дівки, горілка — всього цього буде по зав’язку. Не бійся, без мокрої роботи. Тепер це невигідно. Є інші способи. То як, приїдеш?

— Не знаю ще. Ти довго тут будеш? — Едек хотів перевести розмову на інше. Він давно не пив, і тепер алкоголь — а випили вони вже багато — ударив йому в голову.

Красавчик занепокоївся. Витріщив на товариша неприємні очі, трохи затуманені, але все ще пильні. Вилив з пляшки решту горілки.

— Заправляйся. Дивись, одну вже видули. Взяти ще?

— Ні. З мене досить.

— Балакай. Ти, я знаю, завжди був козак у випивці, чого ж тепер пасуєш? А може, Красавчик тобі не подобається? Ти питав, чи довго я тут буду. Не знаю. Може, ще сьогодні поїду, може, завтра. Родич затримує, але ну його к чорту з тим гостюванням. Йоржа вип’єш?

— Можна.

Едекові усе вже осточортіло. В голові відчував порожнечу. Дихав важко. Пожадливо настромив на виделку огірок і аж давився кисло-солоним соком. Це трохи освіжило його.

А перед ними вже стояли кухлі пива, змішаного з горілкою. Пили поволі. Красавчик знову став сердечний. Здавалося, він щиро турбується долею свого давнього супротивника з гнилого ольштинського болота. Едек відповідав коротко, був стомлений. До Красавчика йому тепер було зовсім байдуже. Спокійно дивився на його червоне від алкоголю обличчя, на давній набряклий шрам від ножа.

Вицідив пиво до дна. Добре було, холодне, хміль заглушав смак алкоголю. Покликав офіціантку, розплатився за все. Красавчик, підперши голову рукою, дивився примруженими очима.

— Схоже, що ти маєш більше, ніж два куски на місяць.

— По-різному буває. Якщо є робота...

— Залєщак! Ти мені не заливай! Не хочеш казати — не кажи, це твоє діло, хоч я б не робив секретів перед другом, який тебе справді поважає. Іди собі к чорту, тільки пам’ятай, що в Ольштині ти можеш бути або зі мною, або проти мене. Але тоді трубка розвалить не мою голову...

— Подумаю.

— Привіт. Іди собі, йди. Кажеш, у лісництві сидиш? Кому що...

Від дверей Едек ще бачив, як Красавчик підкликає офіціантку і знову замовляє йоржа. «Налижеться до чортиків»,— подумав.

Повітря освіжило його. Важкими, ніби з вати, ногами поплентався до свого трактора. Мотор усе теркотів з того часу, як він залишив його за рогом сусідньої вулички. Едек видерся на сидіння, поволі рушив своєю дорогою. На сьогодні вже досить роботи, він мріяв тільки про те, щоб доїхати додому і спати, спати аж до вечора.

А ввечері він мав зустрітися з Вікою.

Про Красавчика вирішив нікому не згадувати. Давня історія, краще до неї не повертатися.

Віка, тільки Віка — важливе в його житті.