Розділ «XXV. Несподівана зустріч»

— По-різному буває. Мені тут добре. Живу над озером, у лісництві, спокійно, ловлю собі рибу.

Красавчик разом із стільцем відхилився назад. Підозріливо дивився на Едека. Не вірив, явно не вірив.

— Балакай! Ти — і спокійна робота? Може, думаєш тут якесь діло провернуть?

— Облиш. І в голову не приходило.

— На квитках тут теж не заробиш. Був я вчора в кіно, бачив. Кому тут збувати квитки?

— Вип’ємо.— Едек підніс чарку. Йому вже набридала ця розмова.

Зате Красавчик був у чудовому гуморі і з кожною чаркою ставав самовпевненіший. Ляснув Едека по плечу.

— Далеко живеш?

— Кілометрів десять звідси. Є таке місце, називається Суми.

— Суми-фуми — тра-ля-ля. Бери огірок.

— А я думав, що вбив тебе. Боявся.

Обличчя Красавчика стало серйозніше, рубець на правій щоці почервонів, і він пильно подивився на Едека.

— То це ти одразу тоді втік од міліції? І досі сидиш? Слухай, ти, може, і тепер думав, що мене нема в живих?

— Ні, я з газет знаю, що все обійшлося благополучно. П’єш?

— П’ю, за здоров’я мамусі, як свербить у вусі. П’ю! Але щось тут не те.— Він простягнув руку через стіл. З-під чохли сорочки показалося татуювання. Схопив Едека за груди.— Ану, скажи, маленький, ти справді знав, що я живий?

Залєський обережно, але міцно взяв його руку, вивільнив з неї вилоги піджака.

— Красавчик, не заводься! Ми почали мирно пити. Я сказав, що прочитав у газетах про нашу бійку.

Той дивився на нього вузькими шпаринками очей, потім зареготав:

— Козиришся, як і тоді. Але я люблю відважних. Давай тягни, пий за тата й маму!

Він перехилився над столиком, розпатланою чуприною торкався Едекової голови.