Розділ «XXI. Дальші новини»

— Уже небагато... Я згадую це тому, що в тобі завжди наче дві людини: одна — добра, шляхетна, а друга — скандаліст, п’яниця і взагалі якась вредна.— Метек аж зрадів, що знайшов найвідповідніше слово, бо йому не хотілося сказати: зла.— Згадую, бо тоді ти мав якусь мету. Бешкетував багато, ще більше на тебе звалювали несправедливо. Але, пам’ятаю, ти мріяв стати інженером-шляховиком, будувати мости, тунелі... Потім деякий час ти снив морською службою. А тепер з усього глузуєш, усе висміюєш, боюся, що й мрії ти вже втратив.

Замовк. Едек ішов похмурий, ні на що не звертаючи уваги, чалапав по грязюці, попадав у калюжі, бо дорога звернула вже на Суми. Раптом засміявся і виклав просто в очі Метекові:

— Знаєш, чого я не люблю, коли ти згадуєш про ту ковзанку? Скажу тобі. Вся та банда — то були мої дружки. Ми разом влаштовували оті витівки з дівчатами — цілували, хотіли вони того чи ні. Зрозумів? Тебе я боронив тому, що ти допоміг мені в школі, коли була класна робота. Коли б вони послухали і спокійно відійшли, я б їх не чіпав.

Метек тільки зітхнув.

— А мета, всі оті мрії, як ти кажеш... Г...о все це! Про що мені думати? Про те, щоб з ранку до ночі гарувати на отому тракторі? Задля цього не треба йти в ліцей, старатися щось там більше вміти, не треба мати голови, забитої горою прочитаних книжок. Я повис у порожнечі. Школи не закінчив, куди мені дертися, чого прагнути? Ти вчишся, працюватимеш у лісництві, перед тобою дорога відкрита. А мені що? Хіба тільки думати про добрі гроші, здобуті байдуже як, та вдавати з себе поважного громадянина.

— Ти теж міг би вчитися,— прошепотів Метек.

Залєський глумливо засміявся.

— Еге! Це не так легко, якщо маєш стільки всього за плечима. Не крав, не вбивав, але все інше було. З усього цього нелегко вилізти, а тим більше повернутися до навчання. Та й навіщо, зрештою? У мене вже немає честолюбства, плювати мені на ті знання. Я надто лінивий.

Була якась гіркота в його словах, у тоні, в тому, як жалюгідно-молодцювато він посмикував головою, у вимушеному наголошуванні на деяких словах, у явно вдаваній брутальності. Раптом Едек додав:

— А ти, Метек, не лізь до мене з такими балачками. Вони зайві. Думаєш, мене ніколи ніщо не мучить, думаєш, я не заздрю твоїй волі й честолюбству? О, ще й як! Але я придушую те почуття, навіщо мені боротися з самим собою? Гріш ціна всьому цьому.