Розділ «XXI. Дальші новини»

— Хто б подумав — Буткевичі! Цікаво, який тепер Альбін. Міцний чоловік був, пам’ятаєш?

— А чого ж не пам’ятаю. Подумай, скільки часу вже минуло. Стільки років! Ти вже старий дід, а я ще держусь.

Лісничий обурився, а потім вибухнув сміхом. Кумедна жінка, і завжди така була. Як і тоді — напосілася на нього, і все вийшло по-її.

З деяким подивом глянув на дружину. Вона всміхнулася. І тоді обоє тепло подивились одне одному в очі.

— От бачиш,— озвалася лісничиха, ідучи до своєї роботи.

У дверях обернулась:

— Як ти думаєш, коли вони приїдуть?

— Днів за два-три. Треба приготуватися.

— Угу,— буркнула жінка.

У зв’язку з цією найнесподіванішою новиною все життя в Сумах наче перевернулося. Лісничий проводив час у приготуваннях і спогадах. Марися почала ретельно прибирати в хаті, у неї навіть вистачило енергії запрягти до цього діла свого лінивого чоловіка. Вимазаний вапном і крейдою, він білив помешкання. Лісничиха ходила від хати до хати, помагала, радила, все обдумувала. Її різкий, пронизливий голос було чути далеко в лісі й біля озера.

Едек без особливого захоплення прийняв пропозицію лісничого пробратися мотоциклом до шосе, а звідти вже доїхати по рівному до Павла.

— Я з тобою, добре? — напросився Метек.

Залєський охоче згодився. Сам він не впорався б серед лісового бездоріжжя. Мотор легко завівся, і хлопці ризикнули їхати. Але тільки-но опинилися в темряві лісу, як колеса забуксували, ще трохи — і вони обидва викупалися б у грязюці.

Пхали машину збоку понад дорогою, тягли через зарості, обминаючи підступні ями, наповнені водою. Едек лаявся на чому світ стоїть і з гіркотою думав про м’яке ліжко.

— Будемо їхати назад — машину залишимо у Дзядоня,— вирішив він.— Не варто мучитися.

— Слухай, ти не сумуєш за Вікою? — спитав Метек, коли товариш згадав про Дзядоня.

Вони саме відпочивали там, де починалася висипана кужелицею дорога. Вимазались обидва й промокли, сорочки прилипали до мокрого від поту тіла. Едек витер рукою лоба і не відповів. Метекове запитання неприємно кольнуло його. Звичайно, часом спливали спогади, але він проганяв їх.

Метек похитав головою.

— Ти, Едек, якийсь дивний у стосунках з дівчатами... Ось крутишся коло Зосі, саме тоді, коли нема Віки. А як повернеться — тоді що?

Едек стиснув кулаки. Хай цей шмаркач не чіпляється. Яке його діло до всього цього?