Розділ «XXI. Дальші новини»

— Вона хоч гарна? — по-діловому втрутився Едек.

— А лихо її знає, може, й не дуже, але є в ній щось таке, що справді аж оскома бере.— Лісничий тихенько озирнувся на свою хату. І, ніби намагаючись стерти враження од своїх слів, докинув: — А втім, вона теж закохана в нього, так само як він у неї. Ніхто не підступиться.

Насилу знайшли дорогу, про яку їм казав лісничий.

Так і є, притулившись одне до одного, хлопець і дівчина гуляли собі по дорозі за селом. Едек аж засміявся, побачивши таку ідилію.

Павел зблід, коли почув новину. Велика радість спалахнула в його очах. Глянув на дівчину.

— Бачиш, як складається? Я не буду сиротою, ми візьмемо їх до себе, в Піски...

Дівчина всміхнулася, зацікавлено дивилась на хлопців, яких доти знала тільки з розповідей. Трошки бентежив її допитливий погляд Едека.

Так, вона не була вродлива, але в очах її миготіли якісь бісики. Таку дівчину можна покохати. Висока, майже така, як Павел, білява. Пасмо волосся, мокре від мжички, прилипло їй до щоки. І це надавало їй якоїсь дівочності.

— Чудова,— шепнув Едек до Павла.

Молодий лісник радісно усміхнувся.

— Лісничий казав, що відпустить тебе на кілька днів,— уже сидячи на мотоциклі, кричав Метек.

— Дай спокій, він без неї не витримає так довго,— засміявся Едек.— Влип по самі вуха...

Настрій у Залєського поліпшився. Втома наче минула. Він уже шкодував, що не домовився з Зосею зустрітися сьогодні.

Хлопець так поринув у спогади, що в Піші, замість повернути на Суми, погнав через площу по дорозі, якого вони з Зосею стільки разів їздили на велосипедах. І Метек помітив це аж тоді, коли опинилися за містечком. Почав лупцювати Едека по спині.

— Стій, стій, божевільний, куди ти мчиш?

Едек зупинився, обличчя його було спантеличене. Нарешті всміхнувся. Оце-то номер!

Метек здивовано похитав головою. Сміявся. І на мить пожалкував, що у нього немає дівчини. От і Павел, і Едек... Їм якось краще, легше.

Завернули назад, Едек поволі добавляв газу. На повороті він раптом кинув машину праворуч і грубо вилаявся. Ще б мить, і на нього налетів би якийсь старий мотоцикл з коляскою, що шалено мчав назустріч, зовсім не гальмуючи на повороті.

В колясці сиділа Зося. На землю спускалися сутінки, але було ще досить видно, і Едек легко впізнав дівчину. Вражений, він не встиг роздивитися її супутника. Тепер він стишив хід, обернувся, але той мотоцикл, дико ревучи, уже зникав у далечині.

— Ще один божевільний,— сказав Метек, думаючи про невідомого мотоцикліста, який гнав, порушуючи всякі правила.