Розділ «XIX. Міхал»

— В міліції нема нічого цікавого. Троє виступають проти одного. Крадіжку зовсім заперечують, Лишається тільки справа про побої, але й тут невідомо, які будуть наслідки...

— Сто чортів! — лаявся Едек, лютуючи від самої думки, Що злочинець може відбутися зовсім легко.

— З другим питанням краще,— вів далі Дзядонь.— На днях районне управління подасть пропозицію щодо призначення Буткевича на Піски. В Ольштині, мабуть, затвердять...

— Це добра новина,— озвався Гасинець.— А довго триватиме вся ця процедура?

— Ну, кілька тижнів...

— Бюрократія чортова,— вилаявся звичайно стриманий Метек.

Едек підсів на переднє сидіння до товариша, який був за кучера. Хлопці довго, збуджено шепталися. Едек планував цієї ночі, нікому нічого не кажучи, податися в Піски і добряче натовкти пику братові Вежбикової.

— Ніхто й не дізнається, а той тип довго пам’ятатиме,— заохочував він пошепки.

Метек вагався. Йому здавалося, що саме тепер це було б не дуже розумно.

— Чуєте?

Старший лісничий торкнув рукою кучера, щоб став. Ніч була тиха, вітер ані шелесне, тільки сіяла мжичка.

З лісу долинав гучний, пронизливий пташиний посвист. Було в ньому щось тужливе, якийсь заклик і водночас велика, всепереможна сила життя.

— Совка. Тут їх кілька гніздиться. Мала, як снігур, але хижа і сильна. Ловить пташок таких завбільшки, як сама, мишей і навіть маленьких зайченят. Увечері завжди так свище.

Якийсь час прислухалися ще до лісових голосів. Тихий шепіт, цикання, глухий гортанний шум линули серед старих дерев.

— Весна,— буркнув старший лісничий.

Едек потягнувся; він забув у цю мить і про Міхала, і про все, зв’язане з Сумами, з Пішем і Пісками. Подумав про себе, відчуваючи, як і його огортає лінива весняна втома.

Зітхнув.