Розділ «XIX. Міхал»

— Облиш, людино добра, хлопець десь там лежить поранений, може, вмирає, бо інакше сказав би, хто це зробив і за що. Метек, біжи запрягай коня, і їдьмо. Інакше нічого не вийде. Коли б не так розкисло, то можна б мотоциклом. Іноді буває погано в такій глушині...

— Де козам роги правлять,— згадались Едекові слова Віки.

— Як, як? A-а, де козам роги правлять? Справді, глухий закуток. Тільки по головах лупцюють, крадуть, стріляють один в одного, лаються... їдеш із нами? — Лісничий уже шукав куртку і шапку.

— Авжеж! — Едек схопився, загупотів ногами.

Тільки подекуди кінь міг бігти риссю, а то помалу трюхикав по розгрузлій дорозі, де було повно калюж, невидних тепер за густою пеленою туману. З лісу тягло гострим запахом перегнилого листя. Місцями, там, де гілля дерев сходилося над головою, утворюючи справжній тунель, було зовсім темно. Присвічували ліхтариками, щоб не заїхати в баюру, не зламати колеса.

— Цього року нарешті вже пообіцяли дати мені сто підвід жужелиці, вимостимо дорогу, як ото від шосе до управління, бо інакше колись потонемо тут,— сердито бурчав пан Гасинець.

— Хто ж міг його так побити? Ну, тепер я вже не зважатиму пі на який закон. Бо інакше з цього нічого не виходить. Хай тільки дізнаюся, піду і так перемелю кості, що потім довго збиратимуть, мерзотники...

— Я теж так думаю — хто,— Метек говорив розважніше.— Знайшли його нібито між селом і Пішем, отже, поблизу Пісок. Напевне, це зв’язано з Марцінським, з лісництвом... Ніяк не закінчиться це темне діло.

— Такі справи надовго затягуються.— Едек пригадав випадки, що траплялися в хуліганському середовищі Ольштина.

Нарешті виїхали на дорогу до управління округу, висипану добре утрамбованою жужелицею. Пан Дзядонь, якого вже попередив посланець, чекав на них.

— Їдьмо, дорогою я розкажу докладно. От лихо, мій мотоцикл зіпсувався.— І глянув на Едека.— Може, ти, друже, подивився б при нагоді, бо в майстерні тиждень копирсатимуться.

— Охоче.

І подумав, як жаль, що немає Віки. Була б нагода побачитися з нею.

Всі слухали розповідь старшого лісничого.

— Взагалі що тільки тут у нас діється! Такий закуток, людей мало, а всяких скандалів і не злічити... Я, власне, мало що й знаю. По телефону сповістили, оце недавно, смеркало вже... Дзвонили з міліції, просили приїхати, вияснити. Сказали тільки, що сталося це десь близько третьої години, так виходить із слів Клоса.

— То він при пам’яті?

— Не зразу опритомнів... Так от, хлопець начебто піймав брата Вежбикової на якійсь крадіжці. Той час од часу приїжджає і перевозить до себе її добро. Виникла суперечка, і тоді всі накинулися на хлопця. Побитий, він почав тікати, дістався до шосе і там втратив свідомість...

— Сто чортів, я їх...— не стримався Едек.

— Зажди, хлопче, хвилиночку... Міліція там була, повернулася ні з чим. А ті в один голос твердять, що Міхал напав на Вежбикову, коли вона в чомусь дорікнула йому... Тоді вони, мовляв, стали на захист жінки...

— От негідники! Напав на Вежбикову! Міхал!