Розділ «Хайме»

— Відпусти дівчину, — наказав він стражникові. — Мені вона більше не потрібна.

Джейна ринула сходами, схлипуючи, а Хайме окинув пильним поглядом її матір.

— Отже, дім Вестерлін отримав королівське пробачення, вашого брата Рольфа зробили князем на Кастамирі. Чого вам іще від нас треба?

— Ваш ясновельможний панотець князь обіцяли мені гідні шлюби для Джейни та її молодшої сестри. Князі або спадкоємці, так присягалися пан Правиця — не якісь там молодші сини чи надвірні лицарі.

«Князі чи спадкоємці. Авжеж, чому ні.» Вестерліни були старим та поважним шляхетним домом, належно пишалися своїм родоводом. Але сама пані Сивілла, в дівоцтві Перчин, народилася в сімействі купців-скоробагатьків. Хайме пригадалося, що її бабця була якась напівбожевільна відьма з далекого сходу. До того ж Вестерліни, хай які пихаті, за минулі століття геть зубожіли. Молодші сини княжих родів — то було найкраще, на що доньки Сивілли Перчин могли сподіватися за звичайних обставин. Але… з товстобоким дзбаном ланістерівського золота на додачу, навіть удовиця вбитого бунтівника видасться ласою нареченою якомусь не надто перебірливому князьку в королівствах.

— Ви матимете ваші шлюби, — відповів Хайме, — але Джейна мусить зачекати два повні роки, перш ніж знову одружиться.

Якщо дівчина знайде собі чоловіка надто швидко і народить від нього дитину, неодмінно поповзуть чутки, що справжній батько дитини — Молодий Вовк.

— Я маю також двох синів, — нагадала пані Вестерлін. — Ролам зараз зі мною, але Райнальд був лицарем і пішов разом з бунтівниками до Близнюків. Якби я знала, що там має статися, ніколи б його не пустила.

У голосі її пролунав докір.

— Райнальд не знав зовсім нічого про… про домовленості з вашим панотцем. Він, можливо, і досі сидить бранцем у Близнюках.

«А може, лежить мертвий.» Зрештою, Вальдер Фрей теж знав не про всі домовленості.

— Я поспитаюся. Якщо пан Райнальд досі сидить у полоні, ми виплатимо його викуп замість вас.

— Йшлося і про шлюб для нього. Про наречену з Кастерлі-на-Скелі. Щоправда, говорилися якісь дурниці… Мовляв, якщо справи підуть добре, за Райнальда посватають Джоя. Когось із Грейджоїв, абощо? До чого тут Грейджої?

«Навіть з могили князь Тайвин мертвими руками смикає нас усіх за шворки.»

— Грейджої тут ні до чого. Джоєю звуть тілесну доньку мого покійного дядька Геріона. Йшлося про неї. Якщо бажаєте, можемо влаштувати заручини, але шлюб має зачекати. Коли я бачив Джою востаннє, їй було дев’ять чи десять років.

— Тілесну доньку?! — Пані Сивілла наче лимон проковтнула. — Ви хочете одружити кров Вестерлінів з байстрючкою?

— Не дуже. Не більше, ніж одружувати Джою з сином підступної змовниці та зрадниці. Малеча заслуговує на кого кращого.

Хайме радо б задушив нахабну тітку її власним намистом з мушлями. Джоя була мила дитина, трохи сумна та самотня; її батько був улюбленим дядьком Хайме.

— Ваша донька варта десятьох таких, як ви, мосьпані. Вранці ви вирушаєте в дорогу з Едмуром та паном Форлеєм. До того часу раджу не траплятися мені на очі.

Він загукав до стражників, і пані Сивілла вийшла, щільно стиснувши вуста, з виглядом ображеної невинності. Хайме мимоволі зацікавився, чи багато знав князь Гавен про змови та підступи своєї дружини. «Та й чи багато нам, чоловікам, дозволяють знати про такі справи?»