Розділ «Серсея»

— Вже скоро, — пообіцяла Серсея. — Напишіть до Довгостолу, хай Русель складає в сакви свого найкращого жупана і дерев’яного меча. Новий юний приятель — саме те, що відверне Томена від втрати, коли помостом покотиться крихітна голівка Маргерії.

Вони зійшли з нош коло подоби Блаженного Баелора. Королева зраділа, коли побачила, що кістки та сміття нарешті вичищено. Пан Озфрид сказав правду: юрба не була ані така численна, ані така свавільна, як попередні горобці. Ці лише стояли невеличкими купками і похмуро витріщалися на двері Великого Септу, де вишикувалася вервечка септонів-послушників з патерицями у руках. «Заліза немає» — помітила Серсея. Це було або дуже розумно, або дуже нерозумно — королева не була ще достоту певна.

Ніхто пальцем не ворухнув, щоб їх затримати. Посполиті й септони покірно розступилися, пропускаючи прибулих. За дверима, у Світличній Палаті, їх зустріли троє лицарів у смугастих веселкових рясах Синів Воїна.

— Я прийшла побачити свою невістку, — мовила Серсея.

— Їхня пресвятість на вас чекали. Моє ім’я — Теодан Трудар. Свого часу я був лицар Теодан Кернич, але нині віддаю ратні труди Святій Вірі. Прошу вашу милість піти зі мною.

Верховний горобець, як завжди, колінкував — цього разу перед вівтарем Батька. З прибуттям королеви він навіть не скінчив молитви, а примусив її нетерпляче чекати. Нарешті підвівшись, він низько вклонився:

— Вітаю вашу милість сього сумного дня.

— Воістину сумного. Чи не пустите нас побалакати з Маргерією та її сестрами в перших? Якщо буде на те ваша ласка.

Королева вирішила обрати мову покори та сумирності — на цього чоловіка лише вона справляла належну дію.

— Як забажаєте. А по тому, дитино моя, приходьте до мене. Нам не завадить помолитися разом.

Малу королеву посадили під варту на верхівці однієї з тонких та високих башт Великого Септу. Її келія мала вісім стоп завдовжки і шість завширшки. З обстави тут були: солом’яник для спання, ослінчик для молитов, дзбан води, книжка «Семикутна зірка» і свічка, щоб її читати. Єдине вікно скидалося радше на бійницю для стріл.

Серсея побачила Маргерію босою, тремтливою, вдягненою лише у грубого плетіння сорочку сестер-послушниць. Її кучері сплуталися, ноги забруднилися.

— В мене забрали навіть одяг! — вигукнула мала королева, щойно вони лишилися на самоті. — На мені була сукня вершкового мережива, з річковими перлами на стані. Септи насмілилися накласти на мене руки і роздягти до голої шкіри! Сестер теж. Мегга штовхнула одну септу на свічки і підпалила їй рясу. Але найбільше я боюся за Аллу — вона зблідла, як молоко, боялася навіть кричати.

— Бідна дитина. — Стільців тут не було, і Серсея присіла поруч з малою королевою на край її солом’яника. — Пані Таена пішла поговорити з нею, сказати, що її не забули.

— Він не дозволив мені навіть їх побачити! — спалахнула Маргерія. — Відділив нас одну від одної! Перед вами до мене не пускали нікого, крім септ. Одна приходить щогодини і питає, чи я готова зізнатися у перелюбстві. Зовсім не дають спати — вимагають зізнань. То я минулої ночі зізналася септі Унелі, що хочу видряпати їй очі.

«Шкода, що не видряпала, — подумала Серсея. — Якби ти засліпила бідну стареньку, верховний септон остаточно упевнився б у твоїй вині.»

— Ваших сестер допитують так само.

— То хай на цих катюг упаде прокляття! — визвірилася Маргерія. — Хай вони виють у семи пеклах! Алла така лагідна і сором’язлива, як вони могли це з нею вчинити? А Мегга… так, вона регоче, наче портова шльондра, але ж у душі ще й досі маленька дівчинка. Я люблю їх усіх, а вони мене. Якщо клятий горобець хоче змусити їх брехати про мене…

— На жаль, справи гірші. Їх теж звинувачують. Усіх трьох.

— Моїх сестер? — зблідла Маргерія. — Та ж Алла і Мегга ще малі діти. Ваша милосте… це якесь мерзенне божевілля. Виведіть нас звідси, благаю!