Розділ «Серсея»

— Слухаю волю вашої милості, — вклонився пан Озфрид і пішов шукати когось, хто б прочитав йому накази.

Не встигло того дня і сонце сісти, як усі звинувачені зрадники вже сиділи під вартою. Гаміш Арфіст зомлів, коли по нього прийшли; пан Таллад Високий поранив трьох міських вартових, доки його не придушили числом. Серсея наказала, щоб близнюкам Рожвинам надали зручні покої у башті. Решту кинули до підземелля.

— Гамішеві важко дихати, — повідомив Кайбурн, з’явившись з доповіддю того ж вечора. — Він кличе маестра.

— Скажіть, що він його матиме, щойно зізнається. — Королева подумала хвилинку. — Певно ж, він застарий для любощів, але його, поза сумнівом, змушували грати та співати для Маргерії, поки вона розважалася з іншими чоловіками. Нам знадобляться подробиці.

— Допоможу йому їх пригадати, ваша милосте.

Наступного дня пані Добромир допомагала Серсеї вдягатися для відвідин малої королеви.

— Нічого надто розкішного чи барвистого, — наказала королева. — Щось похмуре і миле богам, на радість верховному септонові. Бо ще примусить мене з ним молитися.

Зрештою вона обрала м’яку вовняну сукню, що вкривала її від шиї до кісточок; суворість крою пом’якшували лише кілька винних лоз, вигаптуваних золотою ниткою на стані та рукавах. Брунатний колір сукні мав приховати бруд, якщо доведеться ставати на коліна.

— Поки я пригортатиму до грудей невістку, ви побалакайте з трьома сестричками, — мовила Серсея до Таени. — Зманіть Аллу, якщо зможете, але обережніше у словах. Там вас можуть підслухати не самі лише боги.

Хайме завжди казав, що найтяжче у кожній битві — дочекатися її, пережити той короткий проміжок часу, коли різанина ще не почалася. Ступивши назовні, Серсея побачила, що небо стало сіре та похмуре. Втрапити під зливу і прибути до Септу Баелора просяклою та змерзлою аж ніяк їй не пасувало. Це означало накриті ноші. За супровід вона обрала десятьох надвірних ланістерівських стражників і Бороса Блаунта.

— Маргерійчиній юрбі може забракнути кебети розрізнити одного Кіптюга від іншого, — сказала вона панові Озмунду. — А я не можу дозволити вам прорубати шлях крізь посполитих. Краще вас ненадовго сховати.

Долаючи шлях Король-Берегом, Таена раптом почала сумніватися.

— Оцей суд… — проказала вона стиха, — що як Маргерія вимагатиме захисту своєї невинності у божому суді двобоєм?

Посмішка промайнула Серсеїними вустами.

— Честь королеви має захищати один з лицарів Королегвардії, і ніхто інший. Кожна дитина Вестеросу знає, як принц Аемон Драконолицар бився за честь своєї сестри, королеви Наерис, проти наклепів пана Моргіла. Та на жаль, з огляду на тяжке поранення пана Лораса, шану, гідну принца Аемона, доведеться покласти на одного з Лорасових присяжних братчиків. — Серсея стенула плечима. — Але кого саме? Пан Арис та пан Балон аж у Дорні, Хайме вирушив на Водоплин, а пан Озмунд — брат людини, що звинувачує нашу юну королеву. І це залишає нам… ой, пробі…

— Бороса Блаунта і Мерина Транта, — засміялася пані Таена.

— О так. А пан Мерин останнім часом почувається хворим. Нагадайте мені йому сказати, коли повернемося до замку.

— Скажу, люба моя. — Таена упіймала Серсеїну руку і поцілувала. — Молюся, щоб ніколи вас не образити. Бо в гніві ви жахливі.

— Кожна матір зробить те саме на захист своєї дитини, — відповіла Серсея. — То коли ви вже привезете свого малого до двору? Здається, його звати Русель, так? Він міг би навчатися лицарських наук разом з Томеном.

— О, мій хлопчик буде у захваті… але зараз навколо так непевно… я гадала перечекати, доки небезпека не минеться.