Розділ «Хайме»

— Навіщо тоді ви з’явилися на зустріч?

— Сидіти у облозі — смертельна нудьга. Я хотів побачити вашу відрубану руку і почути, які виправдання ви знайдете для ваших останніх вчинків. Мушу сказати, вони слабші, ніж я сподівався. Ви — суцільне розчарування, Крулерізе.

На цьому Чорноструг розвернув кобилу і потрусив назад до Водоплину. Ґрати поспіхом зачинили за ним, глибоко увігнавши вістря у грузький ґрунт.

Хайме теж розвернув Гонора головою до далеченького шляху назад, до ланістерівського обложного табору. Він відчував на собі очі: людей Таллі на мурах, людей Фреїв на тому березі річки. «Якщо вони не сліпі, то здогадаються, що він жбурнув мої умови мені в пику.» Доведеться брати замок приступом. «То й що? Байдуже, ще одна порушена Крулерізом обітниця. Ще трохи гівна у гидке цебро.» Хайме вирішив, що першим ступить на мури. «І з цією золотою правицею… певно, що першим і загину.»

У таборі Малий Левко підхопив повід коня, а Пек подав руку зійти з сідла. «Невже вони бачать у мені каліку, що сам і з коня не злізе?»

— Як ся маєш, пане брате? — запитав його родич, пан Давен. — Як побалакав?

— Ніхто принаймні не стрілив коневі у крижі. В іншому я побалакав не краще за пана Римана. — Він болісно скривився. — Чорноструг таки хоче зробити Червонозуб червонішим.

«Винувать за те себе, Чорноструже. Ти не лишив мені вибору.»

— Збери військову раду, коли твоя ласка. Запроси пана Аддама, Дужого Вепра, Форлея Престера, оте наше річкове панство… і наших друзів Фреїв теж. Пана Римана, князя Емона і кого ще вони захочуть привести.

Рада зібралася швидко. Князь Дудар та обидва князі Ванси з’явилися від розкаяного панства Тризубу, чия вірність невдовзі мала бути піддана випробуванню. Захід представляли пан Давен, Дужий Вепр, Аддам Марбранд і Форлей Престер. Приєднався і князь Емон Фрей, разом з дружиною. Пані Генна всілася на ослоні, зиркаючи навколо так, наче промовляла: «Ось лишень спробуйте піддати сумніву мою присутність». Власне, ніхто і не спробував. Від Фреїв з’явилися пан Вальдер Водограй на прізвисько «Байстрюк Вальдер» і перший син пана Римана — пан Едвин, тендітний гостроносий чоловік з ріденьким темним волоссям. Під синьою киреєю доброї ягнячої вовни Едвин мав на собі камізелю тонко вичиненої телячої шкіри з витисненим на ній химерним візерунком.

— Я говоритиму від дому Фрей! — оголосив він. — Пан батько нині нездужають.

Пан Давен пирхнув.

— Вже зранку п’яний чи відучора похмільний?

Едвин мав щільно стиснені, гидливо скривлені вуста скнари-лихваря.

— Пане Хайме, — буркнув він, — чому я мушу терпіти таку неповагу?

— Чи це правда? — спитав Хайме у відповідь. — Ваш батько п’яний?

Фрей стиснув вуста ще міцніше і скосив очі на пана Ілина Пейна, що стояв поруч попід запоною шатра у своїй іржавій кольчузі; над кощавим плечем у нього витикалося руків’я обіручника.

— Вони… пан батько мають слабий живіт, мосьпане. Червоне вино полегшує їм травлення.

— Чи не мамута він зжер на вечерю? — запитав пан Давен.

Дужий Вепр зареготав, пані Генна видала короткий смішок.