Розділ «Хайме»

— До кінця ваших днів — можливо. А наші запаси справді непогані. На жаль, гостям я на ланах лишив небагато.

— Ми можемо привезти харчі з Близнюків, — відповів Хайме. — Або через гори з заходу, коли знадобиться.

— Як скажете. Не смію сумніватися у слові лицаря, відомого непохитною чесністю.

Зневага у голосі Бріндена Таллі нарешті розлютила Хайме.

— Є швидший спосіб вирішити справу. Двобій! Мій поборник проти вашого.

— Я вже зачекався, коли нарешті зайде мова про двобій, — засміявся пан Брінден. — І хто ж буде той поборник? Дужий Вепр? Аддам Марбранд? Чорний Вальдер Фрей?

Він нахилився уперед.

— А чом би не ми з вами, га?

«Колись це був би не бій, а солодка музика, — подумав Хайме. — Мрія кожного співця.»

— Коли мене звільняла пані Кетлін, то змусила заприсягтися ніколи не здіймати зброї проти Старків і Таллі.

— Яка зручна присяга для хороброго лицаря.

Хайме зачорнівся лицем.

— Ви смієте називати мене боягузом?

— Ні. Я смію називати вас калікою. — Чорноструг кивнув на золоту правицю Хайме. — Ми обоє знаємо, що тим оцупком ви битися не зможете.

— Я втратив лише одну руку з двох. — «Невже ти викинеш на сміття своє життя заради пихи й гонору?» — прошепотів голос усередині. — Дехто скаже, що каліка та сивий старець добре пасують одне одному. Звільніть мене від обіцянки пані Кетлін, і я зустрінуся з вами меч до меча. Якщо я переможу, Водоплин мій. Якщо ви вб’єте мене, ми знімемо облогу.

Пан Брінден знову засміявся.

— Хай як мені кортить спробувати щастя забрати в вас отого золотого меча і вирізати ним ваше чорне серце… та ваші обіцянки безглузді. Я з вашої смерті жодної користі не матиму, хіба що втіху власноруч вас убити. А тому не піддаватиму себе зайвій небезпеці заради марнославства. Навіть тій крихітній небезпеці, яку ви зараз становите.

Хайме відчув полегшення, що не взяв з собою меча, бо вже висмикнув би його з піхов. А тоді як не пан Брінден зарубав би його у двобої, то напевне вколошкали б стрільці з мурів.

— То зрештою, які умови є для вас прийнятними? — без манівців запитав він Чорноструга.

— Від вас? — Пан Брінден знизав плечима. — Ніякі.