Розділ «Хайме»

— Я знав Бріндена Таллі, відколи ми разом були зброєносцями у службі князя Даррі, — мовив Норберт Ванс, сліпий князь на Атранті. — З ласки ясного панства, дозвольте мені піти перемовитися з ним. Я спробую пояснити йому безнадійність його становища.

— Він сам її розуміє! — заперечив князь Дудар. То був опецькуватий, клишоногий чолов’яга з кошлатою шапкою непокірного рудого волосся, батько одного зі зброєносців Хайме; схожість його з сином одразу вкидалася в очі. — Не вважайте Чорноструга за дурня, Норберте. Він має очі… і трохи здорового глузду, щоб не віддатися до рук оцих.

Він зневажливо махнув у бік Едвина Фрея та Вальдера Водограя. Едвин скинувся обурено.

— Якщо пан князь Дудар натякає…

— Я не натякаю, Фрею! Я прямо кажу те, що хочу сказати. Як чесна людина. Та що вам знати про чесність людей? Ви зрадливий, брехливий, ниций тхір, як і вся ваша рідня. Краще вже випити кухоль сцяк, ніж повірити слову хоч одного Фрея.

Він нахилився уперед через стіл.

— Де мій Марк? Відповідайте! Що ви зробили моєму синові? Він був гостем на вашому семиклятому весіллі!

— І залишиться нашим почесним гостем, — відповів Едвин, — доки ви не доведете вашу вірність його милості королю Томену.

— П’ятеро лицарів і двадцятеро стражників поїхали з Марком до Близнюків, — продовжив Дудар. — Вони теж у вас гостюють, Фрею?

— Дехто з лицарів — так, можливо. Іншим дісталося те, що вони заслужили. Краще вам припнути вашого зрадницького язика, Дударю, якщо не хочете, щоб вам повернули спадкоємця шматками.

«В мого батька на радах такого не було» — подумав Хайме. Тим часом Дудар скочив на ноги.

— Повтори те саме з мечем у руці, Фрею! — загарчав коротун. — Чи ти вмієш лише гівном кидатися?

Гостре обличчя Фрея зблідло. Поруч із ним з місця підвівся Вальдер Водограй.

— Едвин — не людина залізного меча, Дударю… зате я — так. Якщо ви досі маєте що сказати, я охоче вийду надвір і вислухаю вас!

— Тут рада, а не війна! — мусив нагадати їм Хайме. — Сядьте хутко, ви обидва!

Жоден не ворухнувся.

— Негайно!

Вальдер Водограй сів на місце. Але князь Дудар так легко не вгамувався; він пробурмотів якусь лайку і швидкими кроками залишив намет.

— Чи не надіслати по нього варту, пане брате? — спитав Хайме пан Давен. — Хай притягнуть назад силоміць.

— Надішліть пана Ілина! — закликав Едвин Фрей. — Нам весь Дудар не потрібен, досить і голови.