Розділ «Серсея»

— О, ви ще пошкодуєте. Майте певність.

«Було б наказати його задушити. Хай би хапав ротом повітря, доки обличчя не зчорніє — як у мого любого синочка.» З її вуст трохи не зірвався наказ варті.

— Це помилка, без злого наміру… одного карлика годі відрізнити від іншого… ваша милість бачать, що він не має носа…

— Авжеж не має! Бо ви його відрізали!

— Ні!

Але піт на чолі виказував брехню у відмовках тирошійця.

— Так! — У голос Серсеї закралася солодка отрута. — Добре, хоч на це у вас розуму стало. Попередній телепень намагався мене переконати, що носа почварі відростив мандрівний чародій. Та все ж мені здається, ви заборгували носа цьому карликові. Дім Ланістер завжди платить свої борги, а ви заплатите свої. Пане Мерине! Відведіть цього шахрая до Кайбурна.

Пан Мерин Трант ухопив тирошійця попід руку і витяг геть, не зважаючи на бурхливі заперечення. Коли обидва зникли з очей, Серсея обернулася до Озмунда Кіптюга.

— А ви, пане Озмунде, приберіть від мене цю гидоту і покличте тих трьох, що кажуть, наче знають Біса.

— Негайно, ваша милосте.

Сором казати, але трійко самозваних шпигунів виявилися не кориснішими за тирошійця. Один повідомив, що Біс переховується у староградському бурдеї, де тішить чоловіків власними вустами. Перед Серсеїними очима змалювалося барвисте видовище, та королева не повірила у нього ані на мить. Другий твердив, що бачив карлика у мартоплясовій виставі десь у Браавосі. Третій переконував, що Тиріон став відлюдником у річковому краї, де оселився на якомусь зачарованому пагорбі. Усім трьом королева відповіла одне й те саме.

— Якщо ви матимете ласку проводити кількох моїх відважних лицарів до того карлика, вас щедро нагородять, — пообіцяла вона. — За умови, звісно, що то справді Біс. Якщо ж ні… бачте, мої лицарі погано терплять, коли їх дурять. І так само погано терплять дурнів, які змушують їх ганятися за примарними тінями. Так недовго і язика загубити.

І раптом усі три шпигуни втратили віру, і негайно припустили, що могли бачити якогось іншого карлика.

Серсея ніколи не думала, що в світі є стільки карликів.

— Невже всі краї землі переповнені цими огидними покручами? — пожалілася вона, коли останнього з доповідачів вивели геть. — Скільки ж їх топче землю своїми бридкими ногами?

— Вже менше, ніж раніше, — відповіла пані Добромир. — Чи матиму я честь супроводити вашу милість до двору?

— Якщо знайдете сили витримати нудьгу, — мовила Серсея. — Роберт майже ні в чому ані біса не тямив, але про одну річ таки мав рацію. Правити королівством — тяжка, виснажлива праця.

— Сумно бачити вашу милість знесиленою турботами. Чи не втекти вам трохи розважитися, а биття чолом хай вислуховує Правиця Короля? Ми б могли вдягтися служницями і перебути цілий день серед простолюддя — послухати, що пліткують про падіння Дракон-Каменя. Я знаю один заїзд, де співає Блакитний Бард, коли не служить при малій королеві. А ще винарню, де штукар обертає оливо на золото, воду на вино, а дівчат — на хлопців. Можливо, його чари подіють на нас. Хіба не хотіли б ваша милість на одну ніч стати чоловіком?

«Якби я була чоловіком, то була б Хайме, — подумала королева. — Якби я була чоловіком, то правила б цією державою від свого імені, а не від Томенового.»

— Тільки якби ви лишилися жінкою, — відповіла Серсея, бо знала, що саме це Таена хотіла почути. — Які лукаві спокуси ви вигадуєте! Що б я була за королева, якби віддала державу в тремтливі руки Гариса Звихта?