Розділ «Хайме»

Хайме не був зовсім чужим у цьому замку. Вони з Серсеєю гостювали тут двічі: вперше дорогою до Зимосічі разом із Робертом, а потім дорогою назад до Король-Берега. Невеличкий, як для замку, все ж Даррі був більший за корчму, а вздовж річки непогано ловилася дичина. Роберт Баратеон ніколи не нехтував нагодою скористатися гостинністю своїх підданих.

Кам’янець замку, скільки він міг судити, від попереднього разу не змінився.

— Стіни й досі голі, — зауважив Хайме, поки маестер вів його проходом.

— Князь Лансель сподіваються з часом вкрити їх запонами, — відповів Отомор. — Картинами благочестя й побожності.

«Благочестя і побожності.» Хайме ледве опанував себе, щоб не зареготати. В його першу тутешню гостину стіни теж були голі. Тиріон тоді знайшов і показав прямокутники темного каменю, де перед тим висіли гобелени — пан Раймун прибрав запони, але не зумів прибрати сліди від них. Трохи згодом Біс пхнув у долоню одному з замкових слуг кілька срібних оленів за ключ до льоху, де сховали зняті гобелени, і показав їх Хайме при світлі свічки, вдоволено шкірячи зуби. То були виткані зображення усіх королів Таргарієнів од першого Аегона до другого Аериса.

— Якби сказати Робертові… може, він би мене зробив князем Даррі? — кпинив тоді карлик.

Маестер Отомор повів Хайме нагору кам’янця.

— Тут вам має бути зручно, мосьпане. Для природніх потреб є нужник. Ваше вікно виходить у божегай. Опочивальня межує з покоями її вельможності, а посередині є челядницька.

— Це ж були покої самого князя Даррі, хіба ні?

— Саме так, мосьпане.

— Мій братик надто добрий до мене. Я не мав наміру виселяти Ланселя з його власного кутка.

— Князь Лансель останнім часом сплять у септі.

«З Матір’ю та Дівою? Коли в самого просто за дверима лежить тепла дружинонька?» Хайме не знав, плакати йому чи сміятися. «А чи не молиться він часом, щоб пуцька стояла?» У Король-Березі при дворі пащекували, що рани Ланселя зробили його нездатним. «І все ж варто було хоч спробувати.» Влада брата у перших над новим господарством не зміцниться, доки він не вродить сина від своєї дружини — наполовину Даррі. Хайме вже шкодував про раптовий запал, що привів його до замку. Він подякував Отоморові, нагадав про гарячу купіль і послав Пека проводити маестра назовні.

Княжа опочивальня змінилася від попередньої гостини, і то не на краще. Підлогу вкривав старий висохлий очерет замість візерунчастого мирійського килима, що лежав тут раніше. Уся хатня обстава була нова, проте зроблена грубо й незугарно. Колишнє ліжко пана Раймуна Даррі могло вмістити шістьох, мало брунатні оксамитові запони та дубові стовпчики, різьблені лозами та листям; Лансель узяв собі за постіль грудкуватий солом’яник, покладений попід вікном, де його мав будити перший промінь світанку. Так, ліжко попереднього господаря найпевніше спалили, розбили або вкрали, та все ж…

Коли принесли купільницю, Малий Левко стягнув з Хайме чоботи і допоміг відстібнути золоту правицю. Пек із Гаретом натягали води, Пія знайшла чисте вбрання до вечері. Витрушуючи жупана, дівчина зиркала на нього сором’язливим оком. Хайме почувався незатишно, мимоволі помітивши надто вже ясно вимальовані під домотканою сукнею заокруглення стегон і грудей. Пригадалися слова, які Пія шепотіла йому в Гаренголі тієї ночі, коли її прислав Кайбурн. «Інколи, як мене хтось бере до ліжка, — казала вона йому, — я заплющую очі й уявляю себе під вами.» Хайме мовчки подякував, що глибока купіль ховає його збудження. Занурюючись у паруючу воду, він пригадав іншу купіль — ту, яку розділив з Брієнною. Його мучила лихоманка, геть знесилила втрата крові, голова паморочилася від жару… і несамохіть він тоді розказав таке, що краще не згадувати. Нині таких відмовок він не мав. «Пам’ятай обітниці. Пії місце хіба що в Тиріоновому ліжку, не в твоєму.»

— Принеси мила і жорстку щітку, — наказав він Пекові. — Піє, ти можеш іти.

— Так, мосьпане. Красно дякую, мосьпане.

Коли Пія говорила, то затуляла рота долонею — ховала поламані зуби.

— Ти її хочеш? — запитав Хайме Пека, коли дівчина пішла.

Зброєносець перетворився на червоний буряк.