Розділ «Ар'я»

— Ніхто, — відповіла Ар’я браавоською.

— Брешеш! — мовила жебрачка. — Мусиш брехати добріше.

Ар’я зареготала.

— Добріше?! Кажи «краще», дурепо!

— Краще-дурепо. Я тобі покажу.

Наступного дня вони почали гру в брехню: по черзі ставили одна одній запитання, іноді відповідаючи правдиво, а іноді брешучи. Той, хто питав, мусив здогадатися, де правда, а де брехня. Жебрачка завжди розрізняла правильно, наче знала заздалегідь. Ар’я мусила вгадувати — і майже завжди помилялася.

— Скільки маєш ти років? — запитала якось жебрачка посполитою.

— Десять, — відповіла Ар’я, піднявши десять пальців.

Вона думала, що їй досі десять, хоча напевне сказати не могла. Браавосці рахували дні інакше, ніж на Вестеросі. Хтозна — чи не проминули непоміченими її одинадцяті іменини?

Але жебрачка лише кивнула. Ар’я відповіла тим самим і найкращою своєю браавоською спитала:

— Кілько роки маєш ти?

Жебрачка показала десять пальців. Потім іще десять, і знову десять. Нарешті, ще шість. Обличчя її лишалося гладким, як тиха вода. «Хіба може їй бути тридцять шість?! — подумала Ар’я. — Вона ж маленька дівчинка!»

— Брешеш! — мовила Ар’я.

Але жебрачка заперечливо захитала головою і знову показала на пальцях: десять, десять, десять і шість. Потім проказала «тридцять шість» словами і примусила Ар’ю повторити.

Наступного дня Ар’я розповіла лагідному чоловікові те, що дізналася від жебрачки.

— Вона не бреше, — відповів жрець після тихенького смішку. — Та, яку ти вважаєш злиденною дівчинкою — доросла жінка, що всеньке життя прослужила Багатоликому. Вона віддала Йому все, що мала, все, чим була, усі життя, які проживала.

Ар’я вкусила губу.

— І я буду така, як вона?

— Ні, — відповів старий, — якщо сама не схочеш. Такою, як вона є, її зробили отрути.

«Отрути.» Тепер Ар’я зрозуміла. Щовечора після молитви жебрачка випорожнювала кам’яний глек у води чорної водойми.