Розділ «- 3 -»

— Так само як і решта присутніх. Усі як один визнали, що я здобув гарну річ. Не було жодного незгодного.

— Невже, сер?

— Я впевнений, що згодом і ти полюбиш цей піджак, Дживсе.

— Боюсь, що ні, сер.

Я здався. У таких випадках сперечатися з Дживсом безглуздо. На язик проситься слово «впертий». Можна лише зітхнути та піти.

— Повернімося до порядку денного. Зараз я не можу поїхати ні в Брінклі Корт, ні до будь-якого іншого місця. Це остаточно. Ось що я тобі скажу, Дживсе. Дай-но мені бланк і олівець, і я напишу їй, що приїду наступного тижня або трохи пізніше. Дідько, вона має бути здатною протриматися без мене кілька днів! Для цього потрібна лише сила волі.

— Так, сер.

— Отже. Я напишу «Чекай на мене через два тижні», або щось у такому дусі. Цього має бути достатньо. А тоді віднесеш це за ріг, надішлеш і кінець.

— Добре, сер.

Ось так і тягнувся цей довгий день, аж доки не настав час одягатися, щоб іти на вечірку Понґо.

Коли ми теревенили з ним про цю подію минулого вечора, Понґо запевнив мене, що цей його день народження матиме такий масштаб, який приголомшить людство, і я мушу визнати, що в настільки ексцентричних вечірках участі ще не брав. Додому я повернувся вже після четвертої, в той час я був уже готовий лягти спати. Я ледве пам'ятаю, як намацав ліжко, ліг на нього, і було таке враження, ніби щойно моя голова торкнулася подушки, аж мене вже будить звук дверей, що відчинилися.

У мене не було сил рухатися, але я змусив себе підвести одне повіко.

— Ти приніс мені чай, Дживсе?

— Ні, сер. Це місіс Треверс.

А наступної миті почувся такий звук, неначе зрушилося повітря, і зі швидкістю п'ятдесят миль на годину поріг перетнула моя родичка.