Розділ «XXIV»

— Так. Чотири рази.

— Яка підлість, — мовив санітар. — І це вчинили вошиві молокососи, які тоді ще лежали в пелюшках.

Я нічого не відповів. Готфрід дивився на мене. Все ще дивився на мене.

Кестер повернувся нескоро. Він не привіз нікого. Лікар відклав.набік газету й запитав:

— Чиновники вже тут?

Кестер стояв мовчки. Він не чув.

— Поліція вже тут? — перепитав лікар.

— Тут, — відповів Кестер. — Поліція… Треба подзвонити, щоб вони прийшли…

Лікар подивився на нього, але нічого не сказав і підійшов до телефону. Через кілька хвилин прийшли два чиновники. Вони сіли за другий стіл, і один з них почав записувати персональні дані Готфріда. Не знаю чому, але мені здавалося божевіллям розповідати, як його звали, коли він народився і де жив, — тепер, коли він був мертвий. Я втупився в чорнуватий недогризок олівця, якого чиновник час від часу слинив губами, і машинально відповідав на запитання.

Другий чиновник почав оформляти протокол. Кестер підказував йому необхідні дані.

— Ви можете сказати мені хоч приблизно, як виглядав убивця? — спитав чиновник.

— Ні, — відповів Кестер. — Я не звернув на це уваги.

Я поглянув на нього. Мені пригадалися краги й уніформа.

— Ви не знаєте, до якої партії він належав? Не помітили на ньому якогось значка або форми?

— Ні, — сказав Кестер. — До пострілів я нічого не бачив. А потім лише… — він запнувся, — турбувався за свого товариша.

— Ви належите до якоїсь партії?

— Ні.

— Я спитав тому, що ви сказали, це ваш товариш…

— Він мій товариш по фронту, — відповів Кестер.

Чиновник звернувся до мене: