Розділ 20

— Це ще не означає, що їх не можна обернути на служниць Пущі.

— Ви не можете стратити їх просто через те, що може статися щось жахливе, у чому навіть не буде їхньої провини, — сказала я.

Балло заявив:

— Я не можу їй суперечити, Алошо. Коли реліквії вже довели, що вони чисті…

— Звісно, що можемо, якщо це врятує королівство від поглинання Пущею, — грубо сказала Алоша, заперечивши нам обом. — Але це не означає, що я прагну це зробити, і тим більше, — додала вона для мене, — спровокувати тебе на якусь дурість. Я починаю розуміти, чому Саркан стільки тобі потурав.

Вона знову постукала клинком по столу, а тоді заговорила знову з несподіваною рішучістю.

— Ґідна, — сказала вона.

Я кліпнула на неї. Звісно, я знала про Ґідну, як про щось маловідоме й далеке; це було велике портове місто на березі океану, далеко на півночі, з якого завозили китову олію та зелену вовняну тканину; звідти приїхала дружина кронпринца.

— Це досить далеко від Пущі, а океан ворожий до зараження, — сказала Алоша. — Якщо король відправить туди їх обох… цього, можливо, вистачить. Граф має відьму, Білого Жайворонка. Замкніть їх під її наглядом, і за десять років — або якщо нам таки вдасться спалити всю прогнилу Пущу — я перестану так перейматися.

Балло вже кивав. Але ж… десять років! Захотілося покричати, відмовитися. Ніби Касю знову мали забрати. Лише людина, якій сто років, могла з такою легкістю змарнувати десятиліття. Проте я завагалась. Алоша також не була дурною, і я бачила, що вона не помилялася, виявляючи обережність. Я поглянула на заражений бестіарій, який лежав на столі. Пуща ставила нам пастку за пасткою, знову й знову. Вона напустила химеру на Жовті Болота й білих вовків на Двернік, намагаючись упіймати Дракона. Вона забрала Касю, щоб заманити мене. А коли я знайшла спосіб її звільнити, Пуща все одно спробувала використати Касю, щоб заразити і Дракона, і мене; коли ж і це не спрацювало, вона дозволила Касі жити, щоб знову заманити нас у її руки. Ми вирвалися з тієї пастки, але раптом була ще одна, якийсь спосіб, у який Пуща могла знову обернути нашу перемогу на поразку?

Я не знала, що робити. Якби я погодилась, якби я послухалась Алошу… чи дослухався б до неї король? Якби я написала Сарканові, а він написав схвальну відповідь? Я закусила губу, тим часом як вона підняла на мене одну холодну брову, чекаючи, коли я відповім. Потім вона озирнулася: двері до Чаровнікова розчахнулись. У дверях білою постаттю в обрамленні темного отвору стояв Сокіл; від його білосніжних шат відбивалося світло. Роздивившись нас трьох, він примружив очі; потім він показав одну зі своїх усмішок.

— Як я розумію, ви всі були тут зайняті, — невимушено промовив він. — Але тим часом дещо сталося. Можливо, ви були б не проти піти вниз на суд?