Розділ 17

— Я — Аґнєшка, — сказала я. — Я приїхала з Касею та королевою.

Дама один раз недовірливо поглянула на мене, розгледівши при цьому всі обірвані нитки і бризки бруду на моїх спідницях, навіть ті, що були ззаду, та з подивом виявила, що мені стало нахабства заговорити. Вона подивилася на вартового.

— У цій теж підозрюють зараження? — спитала вона.

— Ні, моя пані, наскільки я знаю, ні, — сказав він.

— Тоді чому ти ведеш її до мене? У мене тут достатньо справ.

Вона повернулася в кімнату, її шлейф промайнув за нею, а двері гучно зачинилися. Мною пройшла ще одна студена хвиля та повернулася до біса з його жадібним ротом, злизавши останні залишки мого заклинання приховування. Я усвідомила, що він пожирає чари; напевно, саме тому заражених в’язнів ведуть сюди.

— Як ти сюди потрапила? — підозріливо запитав головний вартовий; тим часом довкола мене височів увесь загін.

Я хотіла б знову сховатись, але поки чекала отой голодний рот, не могла цього зробити.

— Я відьма, — сказала я. Вони подивилися ще підозріливіше. Я витягнула листа, за який досі трималася в кишені спідниці; папір став значно бруднішим від зношення, та обпалені літери печатки й досі злегка диміли. — Дракон передав мені листа для короля.