Розділ 13

Говорячи, він випростався, відвівши назад плечі; до цього він прибрав іще твердішу позу. Я закусила собі губу. Принцові Мареку я зовсім не довіряла, визнаючи за ним хіба що прагнення власного задоволення, та не могла не відчувати, що правда за ним. Якщо ми відженемо Пущу навіть на двадцять миль, це буде великою перемогою, та лише тимчасовою. Я хотіла, щоб уся вона запалала.

Звісно, я завжди ненавиділа Пущу, але здалеку. Вона була градом перед урожаєм, роєм сарани у полі, страшнішою за це, ближчою до кошмару, але все одно діяла відповідно до своєї природи. Тепер вона була чимось геть іншим, живою істотою, що свідомо спрямовувала всю силу своєї злоби, щоб заподіяти мені лихо, щоб заподіяти лихо всім, кого я любила, нависла над усім моїм селом і була готова поглинути його, як Поросну. Всупереч Драконовим звинуваченням, я не уявляла себе видатною героїнею, та я справді хотіла в’їхати в Пущу із сокирою та вогнем. Я хотіла вирвати королеву з її лабет, прикликати війська з обох сторін та зрівняти її із землею.

За мить Дракон хитнув головою, але промовчав; далі він уже не сперечався. Тепер натомість запротестував Сокіл; він і близько не видавався таким упевненим, як принц Марек. Його погляд досі тримався на Єжи, а ще він притиснув до вуст і носа куточок свого білого плаща, ніби побачив більше за нас і боявся вдихнути якусь болячку.

— Сподіваюся, ви пробачите мені мої сумніви: можливо, я просто аж геть недосвідчений у цих справах, — мовив він; напружений саркастичний тон його голосу не приховував навіть плащ. — Але я назвав би це дійсно визначним випадком зараження. Його не можна навіть спокійно обезголовити перед спаленням. Можливо, нам найкраще переконатися в тому, що ви можете його звільнити, а тоді вже обирати серед величних планів, за жоден з яких не можна навіть узятися.

— Ми ж погодилися! — енергійно заперечив принц Марек, попрямувавши до нього.

— Я погодився з тим, що тут варто було б ризикнути, якби Саркан дійсно знайшов якийсь спосіб вичищати заразу, — сказав йому Сокіл. — Але це?.. — він знову глянув на Єжи. — Ні, доки я не побачу, як він це робить, і навіть тоді лише після другого разу. Судячи з того, що нам відомо, дівчина взагалі ніколи не була зараженою, а він пустив про себе чутку, щоб додати своїй репутації ще більше лоску.

Дракон зневажливо пирхнув і не вшанував його жодною іншою відповіддю. Він повернувся, витягнув трохи стеблин сіна з однієї старої паки, що розвалювалася, та почав бурмотіти над ними якесь заклинання, а його пальці тим часом швидко їх зігнули. Принц Марек схопив Сокола за руку та відтягнув його набік, гнівно шепочучи.

Єжи досі наспівував собі під ніс щось за заклинанням приглушування, та вже почав гойдатися в ланцюгах, біжучи вперед, поки його руки, натягнуті ланцюгами й напружені, не витягувалися за ним якнайдалі, кидаючись на них і викидаючи голову вперед, щоб хапати та кусати повітря. Висолопивши язика, почорнілого та страхітливо роздутого, неначе йому до рота заповз слимак, він розмахував ним і закочував очі на нас усіх.

Дракон не звертав на нього уваги. У його руках стеблини сіна потовщали та виросли у невеличкий столик із вузлуватими ніжками, завширшки хіба що у фут, а тоді він дістав шкіряний мішечок, який приніс із собою, та відкрив його. Він обережно витягнув «Виклик» (у призахідному сонці золоті тиснені літери запалали) й виклав його на маленький столик.

— Гаразд, — мовив він, повернувшись до мене. — Почнімо.

Я насправді й не думала до того, коли до нас повернулися принц і Сокіл, що мені доведеться взяти Дракона за руку перед усіма ними, долучити свої чари до його чарів у них на очах. Шлунок мені стиснувся, наче висушена слива. Я кинула погляд на Дракона, та його обличчя набуло демонстративно відстороненого виразу, ніби все, що ми робили, цікавило його лише трохи.

Я знехотя встала біля нього. Сокіл не зводив з мене очей, і я була впевнена, що в його погляді, хижому та пронизливому, є чари. Мені страшенно не подобалася думка про оголення перед ним, перед Мареком; вона не подобалася мені чи не більше ніж те, що тут була Кася, яка так добре мене знала. Я не розповідала їй багато про той вечір, про те, як ми з Драконом востаннє спробували здійснити діяння разом. Я не могла виразити це словами; я не хотіла так багато про це думати. Але я не могла відмовитися, доки Єжи танцював у своїх ланцюгах, подібний до іграшки, яку колись давно вистругав мені батько, кумедний маленький паличний чоловічок, котрий підстрибував і перекидався між двома жердинками.

Я ковтнула й поклала руку на палітурку «Виклику». Розгорнула його, і ми з Драконом почали читати разом.

Ми були напружені та зніяковілі поруч одне з одним, але наші діяння поєдналися, наче вже знали, як треба, без нас. Плечі в мене розслабилися, голова піднялася, я глибоко й радісно вдихнула легенями. Я не могла втриматися. Хай хоч увесь світ дивиться — мені було байдуже. «Виклик» тік довкола нас легко, наче ріка; Драконів голос був струмливим наспівом, який я наповнювала водограями та стрибучою рибою, і довкола нас засяяло світло, яскраве та блискуче, наче ранній світанок.

А з обличчя Єжи визирала Пуща, яка вишкірилася на нас беззвучною ненавистю.

— Це працює? — запитав Сокола принц Марек за нами. Його відповіді я не чула. Єжи загубився в Пущі так само, як і Кася, але він здався: він сидів скоцюрблений, притулившись до стовбура дерева, витягнувши перед собою скривавлені ноги; м’язи в нього на щелепі розслабилися, і він порожніми очима дивився на складені на колінах руки. Коли я покликала його, він не ворухнувся.

— Єжи! — закричала я. Він байдуже підняв голову, апатично подивився на мене, а тоді знову опустив її.

— Розумію… канал є, — промовив Сокіл; позирнувши на нього, я побачила, що він знову надягнув свою маску-пов’язку. Те дивне яструбине око визирало з його чола з широкою чорною зіницею. — Саме так зараза виходить із Пущі. Саркане, якщо я тепер пущу ним очищувальний вогонь…

— Ні! — швидко заперечила я. — Єжи загине, — Сокіл кинув на мене зневажливий погляд. Йому, звісно, було байдуже, виживе Єжи чи помре. Але Кася повернулася та прожогом вискочила з повітки, побігла доріжкою, а невдовзі повернулася до нас, привівши насторожену Кристину, яка тримала на руках немовля. Кристина відсахнулася від чарів, від корчів Єжи, але Кася енергійно до неї зашепотіла. Кристина стиснула немовля міцніше та повільно наблизилася на крок, а тоді ще на один, аж доки не змогла подивитися Єжи в обличчя. Вона сама перемінилася в лиці.

— Єжи! Єжи! — гукнула вона та простягнула до нього руки. Кася втримала її, не давши торкнутись його обличчя, та я у глибині душі побачила, як він знову піді­ймає голову, а тоді повільно здіймається на ноги.