Розділ XVIII

— Не існує жодної. Людська?.. Ви бачите мене тут, засудженого на три роки. А щодо абсолютної? Напевне, ви розумом ніяк не перевірите її існування. Не в розумі треба її шукати, а в почуттях, у сумлінні. А якщо хтось у цьому сумлінні знайде лише кривду, якщо відкриє, що все його життя — то суцільна кривда, то де ж у цьому абсолютна справедливість? Кара приходить за провини. Тільки кривда — незаслужена!

Очі йому блищали, грубі пальці рук нервово стиснулися. Адвокат помовчав, а тоді несподівано спитав:

— Яка у вас освіта?

— У мене немає жодної освіти.

— У ваших документах зазначено, що ви скінчили два класи народної школи в Каліському повіті. Але ви говорите як освічена людина.

Знахар підвівся.

— Життя людині різні думки підказує… Я можу вже йти?

— Зараз, хвилиночку. То чому ви не бажаєте поговорити зі мною відверто?

— Немає про що говорити.

— Як хочете. Примусити вас я не можу. А тепер… може, ви чогось потребуєте? Теплої білизни, може, книжок?

— Нічого мені не треба, — підкреслено відказав знахар, — а якщо й треба, то лише щоб люди мене залишили в спокої.

Адвокат примирливо посміхнувся й простягнув йому руку.

— Ну, гаразд. До побачення, пане Косибо.

Вийшовши з в’язниці, адвокат Корчинський мав уже два рішення: треба було поїхати до Радолишок, до млина, об’їхати навколишні села, розшукати свідків, колишніх знахаревих пацієнтів, і пізніше викликати їх до суду на розгляд апеляції.

«При нагоді заїду до Людвикова на день чи два, — подумав він, — а цю справу перетворю на сенсацію, і якщо її не виграю, то виявиться, що я нікчема».

Корчинський був молодим адвокатом, проте природжені здібності, працьовитість, ґрунтовні знання юриспруденції і зв’язки в середовищі швидко просували його, амбіції ж примушували пнутися догори, щоб вирізнитися не лише серед тутешніх адвокатів, а й здобути ім’я, відоме в усій країні.

За справу Антонія Косиби він узявся не лише через дружбу з Лешеком Чинським, не лише через добрячий гонорар, від якого він не міг відмовитися, та головним чином і передусім через те, що сама справа дуже його цікавила, і він відчував у ній ті ефекти, які надають певним процесам особливого розголосу, а захисникові в разі успіху приносять славу.

А позаяк узявшись до справи, він ніколи ні про що не забував, то вже назавтра подався до Радолишок. Два дні він їздив околицями, докладно розпитував людей, збирав матеріали. Тому відвідини в Чинських були короткими.

Його радо зустріли. Гості, що прибули на свята, уже роз’їхалися, і вдома були тільки Чинські, Лешек і Марися.

Корчинський докладно розповів, що йому вдалося зібрати, і радісно потирав руки.