Розділ XVIII

— Це просто тимчасове пригнічення. Не думайте так…

— Чому ви так уважаєте, стриєчку?

— Та вже ж, голубко, — зітхнув Антоній. — і говорити не треба. Немає про що говорити. Дай тобі, Боже, радості й спокою, голубко… Ну, мені вже час, прощавайте… А мною, старим, не переймайтеся…

Він важко вклонився й подався до дверей.

— Пане Косибо! — гукнув Лешек.

Але він прискорив кроки й уже вийшов у коридор. Ішов дедалі швидше, аж наглядач за ним не встигав і розсердився:

— Чого так біжиш! Повільніше! Ноги через тебе переламаю!

Знахар сповільнив ходу й ішов, похнюпившись.

— А хто тобі ця панночка? — поцікавився наглядач. — Родичка чи знайома?

— Вона? — знахар глянув на нього ошелешено. — Вона? Хіба я знаю…

— А як це ти можеш не знати?

— Бо людина для однієї людини може бути всім, а для іншої — нічим.

— Вона називала тебе стрийком.

— Називати по-різному можна. Назва — то пусте.

Наглядач аж засопів від гніву.

— Завеликий ти для мене філософ… Тьху!

Хіба він міг здогадатися, що діється в душі цієї людини? Хіба міг припускати, що в’язень Антоній Косиба переживає найважчі хвилини у своєму житті? І він, і його товариші в камері помітили тільки те, що знахаря немовби щось ударило, немовби щось пригнітило й притиснуло. Він зовсім замовк, усю ніч крутився на своєму сіннику, а зранку не зголосився добровільно до праці й залишився в камері сам.

І не було в тім неправди, коли він сказав Чинському, що не прагне волі. Він нічого тепер не прагнув.

Після стількох років самотності серед чужих людей він знайшов чиєсь серце, щоб відразу його втратити. Коли познайомився з Марисею, коли відчув цю симпатію, яку він у неї викликав, коли зрозумів, що ця дівчина для нього дорожча за всіх — він нарешті почав вірити, що знайшов мету свого життя.

Ні, він нічого собі не планував. Підозри Зоні про його одруження здавалися йому химерними. Він просто хотів, щоб Марися була поруч. Звісно, якби вона забажала стати його дружиною, якби він таким чином міг забезпечити для неї спокійне життя, сякий-такий достаток і захист від пліток, він повінчався би з нею. Але він волів, щоб вона просто залишалася поруч. Нехай би навіть за Василька заміж вийшла…