Розділ XIV

— Як це?! А що ви тоді самі казали?

— Нічого я не казав.

— Це брехня!

Знахар мовчав.

— Годі про це, — утрутився сержант. — Так чи сяк, пане Косибо, ви за це відповідаєте. Хоча мушу вам пояснити, що відповідальність за це передбачена невелика, бо немає потерпілого. Не лише немає того, хто постраждав би від ваших дій, а взагалі є особа, якій це врятувало життя. Та важливіше інше: за допомогою яких знарядь ви зробили операцію?

— А хіба не однаково?

— Ні. Бо пан Павлицький звинувачує вас у привласненні його інструментів.

— Не в привласненні, а в крадіжці, — підкреслив лікар.

— У крадіжці, — повторив сержант. — Ви зізнаєтеся, пане Косибо?

Знахар потупився й мовчав.

— Пане коменданте, — вигукнув лікар. — Розпочинайте обшук. Валізка напевне десь тут, або ж її заховали в господарських прибудовах.

— Перепрошую, пане докторе, — заперечив поліцейський, — але прошу вас не командувати, що я маю робити. Це моя справа.

Він помовчав і знову звернувся до знахаря:

— То ви зізнаєтеся?

Повагавшись, Антоній ствердно кивнув.

— Так.

— Навіщо ви це зробили? Чи з метою наживи, чи тому, що без цих знарядь ви не могли врятувати жертву катастрофи?

— Це не запитання! — вигукнув лікар. — Це підказка! І зрештою, це натяжка, бо якби справа була в цьому, то цей… знахар, певне, повернув би вкрадену валізку.

— Валізка у вас? — запитав сержант.

— Так.