Розділ 9

Кіт з’їв мишу, залишивши хвіст на десерт.

— Телепорт Тор Лара, — сказала Цірі, широко позіхаючи, — збитий і веде у пустелю. Я тобі казала про те чи не сто разів.

— Не у тому справа, я кажу про дещо інше. Про те, що є зв’язок між цими двома телепортами. Портал Тор Лара збитий, це правда. Але є ще телепорт Тор Сіреаель. Якби ти дісталася до Вежі Ластівки, то могла б знову телепортуватися назад на острів Танедд. Тоді ти виявилася б далеко від небезпеки, яка тобі загрожує, подалі від твоїх ворогів.

— Ха! Те мені б підійшло! Але є одна-єдина проблема. Я поняття не маю, де ота Вежа Ластівки.

— Може, на те я і знаю ліки. Знаєш, Цірі, що людині дає навчання в університеті?

— Ні. А що?

— Уміння користуватися джерелами.

— Я знав, — гордо сказав Висогота, — що знайду. Шукав, шукав і… От зараза!

Купа важезних книжок вирвалася у нього з рук, інкунабули гепнулися на глиняну підлогу, сторінки повилітали із зотлілих обкладинок і розсипалися безладно.

— Що ти знайшов? — Цірі присіла поряд, допомогла позбирати розкидані сторінки.

— Вежу Ластівки! — Пустельник відігнав котяру, який нахабно всівся на одну зі сторінок. — Тор Сіреаель. Допоможи мені.

— Ото воно пилюкою обросло! Аж липне! Висогото? Що воно? Отут, на цьому малюнку? Отой чоловік, що висить на дереві?

— Оце? — Висогота придивився до окремої сторінки. — Сцена з легенди про Гемдалля. Герой Гемдалль висів дев’ять днів і дев’ять ночей на Ясені Світів, аби через жертву й біль отримати знання і силу.

— Кілька разів, — Цірі потерла лоба, — снилося мені щось подібне. Людина, яка висить на дереві.

— Гравюра випала оно з тієї книжки. Як є бажання, то пізніше можеш почитати. Але зараз є важливішим… О, нарешті знайшов. «Мандрівки шляхами й місцями магічними» Буйвіда Бекгюйсена, книжка, яку дехто вважає за апокриф…

— За вигадку?

— Більш-менш. Але були й такі, які оцінили книжку… Ось, послухай… Зараза, як же тут темно…

— Світла досить, то ти від старості сліпнеш, — сказала Цірі із властивою для молодості байдужою жорстокістю. — Дай, я сама прочитаю. Звідки?

— Отут, — показав він кістлявим пальцем. — Читай вголос.

— Дивачною мовою писав отой Буйвід. Ассенгард — то ж був якийсь замок. Якщо я не помиляюся. Але що воно за країна — Стоозер’я? Ніколи я про таку не чула. І що воно — «тріфолій»?